Полковник реєстрових полків (по зображення на прапорах). Віньєтка: Отака на козацький обоз польських панцирних гусар.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
Запис 1805 р.



1 Въ неділю рано пораненько
Не у бору сосна зашуміла,
Не съ буйнымъ вітромь говорила,
То вдова, старенькая жена, на подворье выходила,
5 Трехъ сыновъ маленькихъ на рукахъ выносила,
Господа милосерднаго на помощъ просила:
«Господи милостивый, пречистая мати!
Поможи мини сихъ дітей погодовати!»
То вдова, старенькая жена, 20 літь пробувала,

10 Сыновъ своихъ годовала,
Сыновъ поженила.
Якъ стали сыны господарство соби собирати,
Стали они матку стареньку изъ хаты выгоняти:
«Пиди ты, мати,

15 Съ нашей хаты:
Нехай мы не будемъ черезъ тебе женъ своихъ молодыхъ страхати,
А дітокь маленькихъ лякати».
То въ неділю рано-пораненько
Идетъ вдова изъ сынового двора, спотыкае,

20 За слізами світа Божьяго не видає,
На улицу выходила,
Близкую сусіду, молодую челядину, тамъ забачала,
Словами промовляла,
Дробными слезами обливала:

25 «Молодая челядино, близкая сусідо!
Прійми ты мене до свого дому пробувати,
Буду я тебі при старости літахь дітокь маленькихъ доглядати,
Аби мене дала въ своемъ куту до смерти доживати».
Вдова, старенькая жена, 19 літь въ чужомъ домі пробувала,

30 Ни которой соби кривды не мала,
Своихъ сыновъ проклинала.
Якъ стала вдова своихъ сыновъ лаяти и проклинати,
Не стали они щастья и доли соби мати.
Старшій сынъ тое зачуває,

35 Словами промовляє:
«Якій я бувъ соби домъ коштовний збудовавъ,
Та мене Господь громомъ и тучею скаралъ,
Що я свою матку стареньку изъ хаты выгонялъ».
Середуншій братъ тое зачуває,

40 Словами промовляє:
«Радъ бы я свою матку стареньку до себе взяти,
Бкда мнк, що жена у меня безбожная,
Що день у насъ сварка буває».
Меньшей брать словами промовляє,

45 До су сиды прихожае,
Матку свою стареньку до себе ублагає:
«Иды ты, мати,
До нашей хати,
Далась намъ, мати,

50 Безъ тебя бкда знати».
Вдова до своихъ сыновъ приходила,
Ни которой соби отъ нихъ кривды не мала,
Рано-пораненько на подворье выходила,
Господа милосерднаго просила:

55 «Господи милостивый!
Прости ты мнк сій слова, що я своихъ сыновъ проклинала,
Бо я отъ нихъ великую кривду мала,
А теперь я у нихъ пробуваю,
Нк которой соби кривды не маю».

60 Якъ стала вдова, старая жена, у своихъ сыновъ пробувати,
Сталъ имъ Господь помогати,
Стали они господарство собирати,
Стали одинъ другому словами промовляти:
«Щастливый то человккъ въ свътъ буває,

65 Который отца и матерь почитає,
Тому Господь Богъ помагає».



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан