Тип запорожця. Віньєтка: Бунчуки, списи, лук, сагайдак і бердиш, що приписується часу Богдана Хмельницького.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
Запис 1854 р.




1 Ой як на славній Україні,
Та в славнім городі у Крилові,
Там жила стара жена удова
І міла в себе три сини,
5 Як ясні соколи.
З малих літ до великого зросту кохала-годувала,
Чужим рукам на потираннє не давала,
Слави-пам’яті сподівалась.
Скоро сини поросли,

10 Усі три до розуму дійшли,
Усі три коні посідлали
І на ринок крилівський гулять поїжджали.
По ринку крилівському проїжджали,
Ні доброго, ні худого не видали ;

15 У домівку приїжджали,
Ой у домівці не велику зазнобку зчинили —
Матку стареньку з двора вигонили:
«Іди ти, мати, деінде пробувати,
Хліба-солі спокойно вживати,


20 Бо будуть, мати, в нас жени молодиї,
Дітки маленькиї,
Будеш ти їх проклинати —
Ой не будуть вони щастя й долі собі мати.
А то йди деінде пробувати,

25 Хліба-солі спокойно вживати».
То мати се зачуває,
Іде з двора, спотикається,
За сльозами світа божого не видає,
Синів своїх кляне-проклинає:
30 «Бодай же вас, сини мої, бідні вдовиченки, у полі
Побило разом три недолі:
Щоб вас нерва доля побила —
Щоб бог хліба не вродив;
А друга доля щоб побила —

35 Щоб не стали вас люди знати,
Добрим словом Покликати;
Третя доля щоб побила —
Щоб ви у своїй домівці на промешканні щастя й долі не мали!»
То десь узявся близький сусіда,

40 Матку стареньку із землі підіймає,
Хустку свою з кишені винімає,
Вдові старій сльози втирає:
«Іди ти, мати, до мене пробувати,
Хліба-солі спокойно вживати.

45 Будеш ти нас на все добре наущати,
Будем ми тебе шанувати й поважати».
То мати йде, спотикається,
За сльозами світу божого не видає.
А син сидить найменший, у кватирку поглядає,

50 Із матки старенької насміхається.
«Ой дивіться,— каже,— братця:
Либонь же наша мати стара поперед нас у жида-рандаря пробувала,
Добру горілку попивала —
Недурно йде, спотикається:

55 Під плечем пляшку несе, або, може, й другу». То живуть сини год або два, або й три
Зараз їм бог погодив —
У полі хліб не вродив.
Зараз друга їх доля побила —



60 Не стали їх люди знати,
Добрим словом покликати.
Третя доля їх побила —
Ой не стали вопи в домівці на промешканні з молодими женами
щастя й долі собі мати.
То в неділю рано-пораненьку,

65, Не буйні вітри шуміли,
Не дрібні дощики накрапали,
Як бідні вдовиченки у своєму дворі гомоніли.
«Ходімо,— каже,— ми, браттє, у чужий двір
Да упадемо матері старенькій крижем до ніг.

70 Поки ми матір свою поважали,
Поти нам бог годив;
А не стали ми матки старенької знати,
Зараз нас перва доля побила —
Бог хліба не вродив;

75 А друга доля нас побила —
Не стали нас люди знати,
І добрим словом покликати;
Третя нас доля побила —
Не стали ми в домівці на промешканні з молодими женами щастя
й долі собі мати.

80 То йди ти, мати, до нас, старая, пробувати,
Спокойно хліба-солі вживати.
Ми своїх будем жен наущати,
Щоб на тебе не нарікали».
То мати старая, ой, до бога руки здіймає:

85 «Ой не услишай, господи, клятьби моєї,
Що я своїх синів кляла-проклинала:
У своїй голові великий прасунок мала».
Зараз їм бог погодив —
У полі хліб уродив.

90 Зараз їх стали люди знати,
Добрг їм словом покликати.
Стали вони в домівці на промешканні щасте й долю собі мати,


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан