Задунайський запорожець. Дунавецкая запорізька Січ на гирлах Дунаю (по начерку з натури Г. Лупулеску).

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
I Запис 1876 р



1 У святую неділеньку барзо рано-пораненько
То не сосна у бору зашуміла,
Як бідна вдова,
Стара жена,
5 3 своїми дітками в домівці своїй гомоніла:
«Ой, сини ж мої, діти малії, як мені з вами вік горювати,
То як-то мені старенькій хліба й солі чужого заробляти,
Та вас годувати?!»
То бідна вдова, стара жена, чужого хліба-солі заробляла
10 Та своїх синів із малу до зросту годувала,
По наймах не пускала,
Чужим людям у руки на стираніе не давала,—
То ж то вона з ними при старості літ віку прожити мала.
То як стали удовині сини до свого розуму доходжати,
15 Стали собі молоде подружжя занімати,
Стали свою матку рідненьку, удову стареньку, зневажати,
Стали її при старості літ у плечі торкати
І стали з неї насміхатись, із двора зганяти:
«Ой іди ти, мати,
20 На чужий двір проживати —
Нехай наші жінки молодії не будуть з тебе насміхатись
І дітки наші маленькі при старості літ тебе в плечі торкати».
То стара жена, бідна удова, теє зачуває,
До своїх синів словами примовляє:
25 «Ой, сини ж мої, діти молодії!
Стілько я з вами рік горювала,
Пучками та ручками хліб заробляла та вас годувала,
То я-то з вами прожити вік свій мала,
А тепер я чого од вас дождала?
30 Де мені тепер смерті дождати,
Де мого віку тепер докончати?!..»
То й у святую неділеньку барзе рано-пораненько
Бідна вдова, стара жена, з двора виходила,
Та за дрібними сльозами світа божого не видала.


35 Обіллється вона гірко сльозами,
Удариться об поли білими рученьками,
Плаче-ридає, дрібними сльозами проливав,
А близький сусіда теє зачуває
Та з свого двора виходжав,

40 До вдови словами примовляв:
«Ой, удово старенькая, не плач, не журися!
Іди ти у мій двір проживати,
Будеш мені хатку промітати,
Будеш ти моїх маленьких діточок доглядати,

45 То буду я тебе, удову стареньку, почитати, шанувати й поважати!»
То стара жена, бідна вдова, на чужому подвір’ї дванадцять
літ проживає,
То всякий-то день дрібними сльозами проливає,
А синам, усім трьом удовиченкам, на своєму подвір ’ї прожитку немає.
Став їх господь невидимо карати,

50 Ей, скотиною і дитиною побіждати.
Став старший брат сеє замічати,
Що став господь і дуже їх обіжати.
Стали з вдовиченків і люди насміхатись.
То тоді старший брат теє зачуває,

55 Та до своїх братів словами промовляє:
«Ей, братіки мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Недобре ми собі учинили,
Що свою матку рідненьку прогнівили!

60 То добре ми собі, братіки, ізробимо,
Та до своєї матусі рідненької,
Удови старенької,
На чужий двір ходімо,
Та низенько до ніг упадімо,

65 Та свою матку рідненьку,
Удову стареньку,
У свій двір призовімо».
То в святую неділеньку барзе рано-пораненько
Не сизі орли заклекотали,

70 Як усі три вдовиченки на чужий двір прибували
Та до своєї матусі рідненької,
Удови старенької,
Шлички в руки поздіймали
Та низенько до ніг упали,
75 Та свою матусю рідненьку,
Удову стареньку,


У свій дом прохали її і благали:
«Ой іди ж ти, мати,
В отцевський двір проживати

80 Та будемо ми свої жінки молодії научати,
І будеш ти хліба-солі в своєму кутастві уживати,
То будемо ми тебе шанувати й поважати
І будем твоєї старості повік свій доглядати».
То стара жена, бідна вдова, теє зачуває,

85 До своїх синів словами примовляє:
«Ой, сини ж мої, діти молодії!
Що теперешнего часу,
Которий чоловік отцевську-матчину молитву забуває,
То його господь милосердний невидимо карає,

90 А которий чоловік отцевську-матчину молитву споминає,
То йому господь милосердний і в полі, і в домі спомагає».
Вислухай, господи, у просьбах, у молитвах,
Дай, боже, люду царському,
Миру християнському

95 На многая літа,
До конця віка!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан