Зіновій Богдан Хмельницький, (по гравюрі Hondius. Haga, Bafavus, 1651 г.). Віньєтка: Козачий загін у поході.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
Запис 3 травня 1899 р.




1 Ой не дібрава зашуміла,
Як удова стара з своїми дітками маленькими
В свойому дому гомоніла.
Мала собі вдова три сини,
5 Як ясниї, гласниї соколи.
Вона ж годувала, до зросту в найми не пускала,
Вона ж своїй головонці, при старості літ,
При їх жития сподівала.
Стали сини до розуму доходжати,

10 Стали молодої [!] подружжя принімати,—
Зараз стали матір старую на сміх подоймати,
Зараз стали матері, старій удові, хлібом-сіллю нарікати,
З домівки її зсилати:
«Іди ж ти, нене, пріч од мене,

15 Будуть, пене, гості в мене —
Царі і князі, будуть пити-гуляти,
Будеш ти, мати старая, у порога у нас стояти,
Я ж за своєю гордощу не знатиму,
Як тебе називати уже і матір’ю».

20 То вдова тоє зачуває і з двора сходжає,
По вулиці склоняє-валяє,
За своїми дрібними сльозами світу божого не видає,
Своїх синів збарзе зневажає,
Кляне-проклинає:

25 «Ой, сини ж мої, сини,
Три, як ясниї, гласниї соколи!
Бодай же ви щастя-долі не мали,
Як ви мене з домівки зіслали,—
Що я ручками та пучками хліба-солі заробляла,
30 Та вас годувала,
А тепер хоч би я в вас в тихомирстві вже посиділа!»
Близькі сусіди поглядали:
«Ой, вдово, старая мати, іди в наш дом чужий проживати,
Будеш ти наших маленьких діток доглядати».

35 А та вдова тоє зачуває,
У чужий дом входжає,
Живе-проживає,
Хатку помітає, лавки поминає,
На ранній зорі і на вечірній спочивання собі ніколи вже не має.


40 Коториї в них пили та гуляли,
За ворота вийшовши, їх осуждали:
«Братіки милі, голубоньки сиві!
Стілько ж ми в вас п’ємо та гуляєм,
Одного ми старої матері в вічі видом не видаєм?

45 Чи ви її завдали, чи ви її запродали,
Чи вона в вас хліб-сіль переїла,
Чи вона вас при старості літ осудила?»
Старший брат тое зачуває,
До утрені божественної походжає.

50 Утреню божественну одслухає,
До господи прибуває,
До братів словами промовляє,
Сльозами обливає:
«Братіки милі, голубоньки сиві!

55 Нуте думати-гадати,
Як би нам старую мати в свій дом увійськати—
Став нас господь видимо карати,
Не стало в нашім домі порядків доставати».
Скоро в третім дворі напитали,—

60 У хату входжали,
Словами промовляли,
Сльозами обливали,
Неньку стареньку прохали і благали:
«Ой, мати старая, іди в свій дом проживати,

65 Будем тебе хлібом-сіллю годувати,
Будем свої маленькі дітки спиняти,
Будем тебе штити, шанувати і поважати»..
Як-то вдова кляла-проклинала,—
А ще ж подумала й погадала,
70 Зо дна моря винімала
І од гріхів одкупляла...
Которий чоловік отцевську й матчину молитву штить,
шанує, поважає,
То отцевська-матчина молитва зо дна моря винімає
І од великих гріхів душу одкупляє,
75 До царствія небесного проводжає.
То нам годиться тое спам’ятати,
За которими молитвами стали ми хліба-солі споживати.
Дай же, боже, миру царському і народу християнському,
І сегодня вашій милості,
80 Всім на здравіє, на многіє літа мати.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан