Сковорода, Григорій Савич.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
Запис 21 грудня 1901 р.





1 То ж то не зелена діброва зашуміла,
Як то стара одова
[3] своїми з дітками, з маленькими
[У] своему дому раніше всіх гомоніла.

5 Мала вона в себе трої сина,
Як три гласні, ясні сокола.
Вона своїми пучками та ручками
Хліба-солі заробляла
Та їх годувала;

10 І чужим рукам до зросту
У найми не пускала.
Вона своїй головонці,
При старості літ,
При їх прожиття сподівала.

15 Скоро стали ті три сини
До розуму доходжати,
Тоді стали молодії
Подружжя принімати.
Скоро стали молодиї жени

20 Стару матір одову
На сміх уже підіймати.
Стали ті три сини
За хліб, за сіль укоряти,
Із домівки уже зсилати:

25 «Іди ж ти, наша мати,
З нашого дому проживати —
Будуть у нас гості
Пити і гуляти.
Ти будеш, мати старая,
30 У порога стояти,
Ми тебе не будем знати
За своєю гордощу,
Як тебе назвати
Уже ,,мати“».

35 То старая одова зачуває,
Із двору ісходжає,
За дрібними сльозами
Світа божьяго не видає.
Вона по вулиці валяється,



40 Та каждому вклоняється;
Та вже ж до одовиного серця
Велика тоска прилягає.
Близькі сусіди на то же поглядали,.
Словами промовляли:

45 «Старая одова,
Чужая мати!
Іди ж ти у наш дом
Жити-пр оживати —
Будеш ти наших дітей

50 Доглядати,
Будем тебе при старості літ
Хлібом-сіллю годувати».
То стара одова зачуває,
У чужий дом уходжае,

55 Хату підмітає,
Дітей доглядає.
Вона собі на ранній зорі
І на вечірній спочивання
Ніколи в себе не має.

60 Вона своїх синів
Кляне-проклинає:
«Ой, сини, мої сини,
Як три гласні, ясні соколи!
Бодай ви собі щастя-долі

65 До віку не мали,
Як ви мене при старості літ
З домівки зіслали!
Як я пучками та ручками
Хліба-солі заробляла

70 Та вас годувала,
А тепер я
Хоч би не пила і не їла,
Хоч би я при старості літ
Покой іміла».

75 Которі в них гості
Пили і гуляли,
А вийшедши за ворота,
Та їх осуждали:
«Братіки милі, як голубоньки синві!

80 Скільки ми у вас п’ємо і гуляємо,
Чом же вашої старої
У вічі виду не видаємо?
Чи ви її запродали,
Чи ви її завдали,

85 Чи вона в вас хліб-сіль переїла,
Чи де вона вас тепера
При старості літ осудила?»
То найменший брат [зачуває],
До утрені божественної одходжає,

90 Божі слова вислухає,
До господи прибуває,
До братів словами промовляє:
«Братіки милі, як голубоньки сиві!
Нуте думати-гадати,

95 Як би нам свою матір
[У] свій дом обійськати».
То ж то не три орли заклектали,
А то три сини по чужих дворах пробігали,
Неньку стареньку шукали і питали.

100 Скоро напитали в четвертім дворі.
У чужий дом уходжали,
Неньку стареньку
Прохали і благали:
«Старая одово, наша мати,

105 Іди ж ти в свій дом
Жити-проживати.
Будем молодих жен спиняти,
Малих діток научати,
Тебе, стара мати,

110 При старості літ
Хлібом-сіллю годувати,—
Бо став же нас господь
З небес карати,
Став і в полі, і в домі

115 Хліба-солі уменшати.
Стали з нас люди насміхати,
Що без тебе, стара мати,
Не стало в нас порядку доставати».
То стара одова зачуває,

120 Словами промовляє:
«Сини мої, сини,
Як три ясні, гласні соколи!
Тепер ваша душа гріхів
Однині і до віку не одкупиться.

125 Очі мої на вас не зоглянуться,
Бо не так-то отцевську,
Матчину молитву розгнівити,
Як її тепер упросити».
Бо так-то стара одова

130 Кляла-проклинала...
Подумал а-погадала,
І ще ж таки милосердія мала,
Бо отцевська-матчина молитва
І в купестві, і в ремеслі,

135 І на полі, і на морі
На помощ помагає.
Зо дна моря душі винімає,
Од великих гріхів одкупляе,
До царствія небесного приводжае.

140 Даруй же, боже, миру царському
І народу християнському
На здравіє, на многая лета.
(Запись 1904 г.)

1 У святую неділеньку рано-пораненьку,
То не сиза зозуля кувала,
Не дрібна птиця щебетала,
Не у борі сосна зашуміла,

5 То бідна удова у своєму дому з своїми дітьми го...гомоніла.
Та ручками-пучками хліб-сіль дробляла,
Та все синів годувала, та у найми не пускала,
Чужим людям на потал не давала,
І на стираніе ручок не подавала.

10 Ой та все всевишняго господа'-творця прохала:
«Поможи мені, господи, синів погодувати,
Та розуму подоводити й дома построїти,
І їх подружити».
Ой то скоро бідна вдова їх возростила

15 І грамоті повчила, і дома построїла, і їх по... подружил а
Як стали сини жити-проживати, стали в себе разні монетки мати,
Стали молодих княгинь до себе заручати,
Стали бідну удову з свого подвір’я зси...зсилати:
«Ой та іди ж ти, вдове старая,

20 Куди-небудь проживати,
Бо будуть до нас гості-панове заїжджати,
Будуть пить-гуляти, то тут тобі спокою не...не буде.
Бо будуть у синіх каптанах, у китаєвих штанях,
А ти будеш у сірім ряжині між нами проходжати,

25 Будеш нас острамляти,
Як-то нам своїми очима на тебе о..,осмотряти».
Ой то бідная вдова про теє зачуває
І словами промовляє,
І сльозами проливає.
30 Що мовить словами, обіллється дрібними сльозами:
«То я вас, сини, годувала, як камні глотала,
А чого тепер од вас діждала?»
А в святую неділеньку рано-пораненько,
Не в усі дзвони дзвонять,

35 А то сини свою неньку, свою стареньку, із подвір’я го...гонять..
Ой то старший за руку веде,
А середущий у плечі випихає,
А найменший ворота одчиняє
Та бідну кляне-про...проклинає:

40 «Гей, та іди ж ти, удове старая, куда-небудь проживати,
Бо нам невдобна,
Бо ти робить діла не способна.
Оце ж тобі шлях-дорога широка і довга».
Ой пішла ж то бідна удова, плаче,
45 Стежки не баче, спотикається,
А сидить найменший син край віконця на...насміхається:
«Ой подивіться, хлопці, панове-молодці, як наша мати на старість
Чи ума лишається, чи вона напивається,
Що попід тином хи...хиляється».
50 Ой то середущий син обізвався:
«То ж наша мати не напивалась, ні ума не лишалась,
А то вона на старість із сил вибивається, що попід тином
хи... хиляється».
Гей, то іде чужая-чужинина, молодая челядина, питається:
«Чого тй, бідна вдова, тут ходиш-блукаєш,
55 Чом не йдеш до синів проживати?
Будеш своїм синам угождати, до смерті про...проживати».
«Ой ти, чужая-чужинина, молодая челядина,
Нащо ти мене питаєшся? Не маю у своїх синів проживати,
То буду тобі повік угождати».

60 Гей, чужая-чужинина, молодая челядина,
Ворота одчиняв,
Бідну вдову до себе созивав:
«Ой іди ж ти, вдове, до мене проживати,
Не будеш мені сіней, хати вимітати,

65 Тільки будеш дітей доглядати
І мені, молодому челядині, порядок да...давати.
Буду тебе за рідну неньку почитати
І до смерті годувати,
І до жизні доглядати, і повік свій будеш у мене про...проживати».

70 Ой то бідна удова у чужом-чужинині,
Молодої челядині, проживала тринадцяти года.
А на чотирнадцятому годі
Стала хуртовина наступати,
Стала удовиченків побивати:
75 То нерва хуртовина дома попалила,
А вторая у полі хліб побила,
І нічого у полі і в домі не остановила.
Ой як стали удовиченки жити-проживати,
Не стали у себе нічого мати, стали дрібні сльози проливати,
80 Що мовлять словами, обіллються дрібними сльозами.
А в святую неділеньку рано-пораненьку,
Не в усі дзвони-то дзвонять,
А то про удовиченку усі люди та й говорять.
Ой то гості-паиове пили-гуляли,
85 І за двір виїжджали
І удовиченку висміяли,
Що, мабуть, у їх хліба-солі не стало, що вони неньку, удову стареньку,
Із свого подвір’я і...ізослали.
Ой у святую неділеньку рано-пораненьку,
90 То не сизі орли заклоктали,
Як три брата удовиченки од сна вставали,
Біле лице промивали і молитви сотворяли.
Що мовлять словами, обіллються дрібними елі...сльозами.
Що старший син мовить словами,
95 Обіллється слізними сльозами:
«Ой, брате мій середущий,
Брате найменший, та негарно ми всі утрьох ізробили —
Гей, то ми свою неньку, удову стареньку,
Із свого подвір’я ізослали.
100 Ой ХОДІМО тепер перед богом І перед людьми
Гріх-страм потерпімо,
Свою неньку, удову стареньку, до себе упросімо».
Ой то скоро шапки у руки забрали
І на коліна впали,

105 І свою неньку, удову стареньку, до себе про...прохали:
«Гей, та іди, ненько, удова старенька, до нас проживати,
То будем жінок спиняти
І дітей научати,
І тебе за рідну неньку почитати,

110 Чи не перестане нас господь хоч мало-немного то...то й карати».
Гей, то бідна удова на сльози не вдаряла,
Словами промовляла,
Що мовить словами, обіллється дрібними сльозами:
«Ой то як я вас, сини, годувала,

115 Як камні глодала,
А чого тепер од вас діждала,
Що на чужому подвір’ї проживаю?
То буду я на чужому подвір’ї помирати».
То бідна удова на чужому подвір’ї померла.

120 Ні слава, ні пам’ять тайно не пройдуть,
А тільки пройшла та слава, чи пам’ять,
Між царями
І між князями,
І між православними християнами.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан