Тип запорожця. Віньєтка: Сцена з життя в Запоріжскій Січі: суд над злочинцем.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Бідна вдова і три сини
Запис 5 серпня 1946 р.



1 Гей, як на славній Україні,
В славнім городі Крилові,
Там жила стара жона, удова,
Та мала собі три сини,
5 Як ті ясні соколи.
Та вона їх із малих літ
Кохала, доглядала,
Пучками та ручками хлібець заробляла,
У найми не пускала,

10 Чужим рукам на потирання не давала.
Та усі вони поросли,
Всі до розуму дійшли;
І коні посідлали,
І на ринок криловський проїжджали.

15 І на ринку криловському проїжджали,
Так ні худого, ні доброго не видали.
Да в свою домівку приїжджали,
Да не велику зазнобу вчиняли,—
Свою матір стареньку
20 3 хати виганяли:
«Та йди ж ти, мати,
Од нас куди-небудь проживати,
Хліба-солі з упокоєм уживати,
Бо як будуть у нас жени молодії
25 І діти малії,
То будеш ти їх клясти-проклинати,
То не будуть вони щастя-долі мати».
Да мати старенька сеє зачуває,
До своїх синів словами промовляє:
30 «Ой, сини ж ви мої,
Діти молодиї,
Да скільки рік я над вами горювала,
Пучками та ручками хліба заробляла
Та вас годувала,
35 Та у найми не пускала,
Та чужим же рукам на потирання не давала,
А тепер чого це на старість од вас дождала,
Що нігде мені свої старості докончати,
Смерті-паметі дождати».
40 А в неділю рано-пораненьку
Та до церков дзвонять,
А сини матір з хати вигонять.
Самий старший син ворота одчиняє,
А середульший син на дороженьку справляє,

45 А найменший син матір в плечі випихає .
Да іде ж Мати старенька з двору, спотикається,
За сльозами світу божого не видає,
Да своїх синів кляне
Да проклинає:
50 «Ой, сини ж ви мої,
Бідні удовиченки!
Да бодай же вас побило три недолі:
Щоб нерва вас недоля побила —
Щоб бог хліба не вродив,

55 А друга недоля вас побила —
Щоб ваш скот погиб,
А третя недоля вас побила —
Щоб ви в своїй домівці
З своїми женами молодими на промешкаиіє
60 Щастя-долі не мали».
Да вийшов же з хати близький сусіда,
Да бере за руку удівоньку стареньку:
«Да йди ж ти, бідна удівонько,
До мене проживати,

65 Да будемо ми тебе шанувати-поважати,
Да будеш ти наших діток доглядати,
Да нас на все добре научати».

Да живуть бідні вдовиченки
Не год і не два,—

70 Да перестав же їм бог хліб родити,
Да не стали ж вони з своїми женами молодими
Собі щастя-долі мати.
А в неділю рано-пораненьку
Да до церков дзвонять,

75 А сини, бідні вдовиченки, в своїй домівці гомонять.
Да самий старший син словами промовляє:
«Ой ходімо, брати мої, у чужий двір матері прохати,
Чи не перестане нас бог карати».
Да й пошли ж вони в чужий двір матері прохати:

80 «Да йди ж ти, мати,
До нас проживати,
Хліба-солі з упокоєм уживати,
Чи не перестане нас бог карати,
Да не будемо ми на тебе нарікати».

85 Да мати старенька цеє зачуває,
На колінах упадає,
Руки вгору підіймає
І господа милосердного прохає та благає:
«Да не услиш ти, господи, клятьби мої,
90 Що я своїх синів кляла-проклинала,
Да то ж я в своїй голівонці
Великий прасунок мала».
Да пішла бідна удівонька
До своїх синів проживати,
95 Да став їм бог помогати:
Да став їм бог хліб родити,
Да став їх скот плодитись,
Да стали ж вони в своїх домівках
З своїми женами молодими

100 Щастя-долю мати.
Да стали їх люди знати,
Добрим словом покликати.




Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан