Кобзар-сліпець з хлопчиком-поводирем.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Олексій Попович
Запис 20 травня 1876 р.




1 Ой у святую неділеньку барзе рано-пораненько
То на Чорному морі і на камені біленькому,
Там сидів сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє,
5 Низенько головку склоняє,
І на Чорне море спильна поглядає,
Що на Чорному морі все недобре починає:
Бере судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.
Одну часть узяло —

10 У Грабськую землю занесло,
А другую часть ухопило —
У дунайське гирло забило,
А третя часть де ся має?
Посеред Чорного моря, на бистрій супротивній хвилі потопа

15 А при тій часті був гатьман кошовий
Грицько Зборівський.

То він на чердак ісходжае,
До своїх козаків-запорожців словами промовляє:
«Ой ви, козаки, славні запорожці!

20 Сповідайтеся ви, братця, Чорному морю
І ’таману кошовому,
Як би отцю духовному,—
Наперед богу милосердному,
Которий найбільше гріхів має».

25 То всі козаки гатьманці-запорожці тоді замовчали,
А тілько озивається Олексій Попович,
Пирятинський писар військовий,
Козак лейстровий:
«Ей, панове-молодці,

30 Козаки-запорожці!
То добре ви учиніте,
Возьміть мені чорною китайкою самому очі зав’яжіте
Та білий камінь до шиї причепіте,
Та возьміте мене самого на Чорнеє море пустіте:

35 Нехай я буду сам своєю головою на Чорному морі дарувати,
Аніж більше війська, товариства сердешного, невинні душі теряти.
Я-то, — каже,— братця, з Пирятина-города виїжджав,
З отцем, із маткою прощенія не приймав,
Брата старшого за брата не мав,

40 Худими словами його називав.
Близьких сусід з хліба-солі збавляв.
З двора з’їжджав,
Та свого отця і матір стременами в груди поторкав;
І добрим конем своїм вороним по вулиці пробігав —

45 Чужих діток ростурчав,
Кров християнську на сиру землю проливав;
Мимо церков їхав, мимо святого Миколая, шапки не знімав,
На собі хреста не покладав,—
Лиш то я на свого коня вороного доброго молодецького поглядав,

50 На своє здоров’я козацьке молодецьке ізмагав.
Коли б мені бог поміг у добрім здоров’ї у сій потребі сходити,
То міг би я отцевську й матчину молитву шанувати й поважати,
Рано й пізно споминати,
Отця й матір почитати

55 І брата старшого за рідного отця в себе мати,
І близьких сусід хлібом-сіллю наділяти,
І чужих маленьких діток на вулицях стрічати,
Шапку здіймати,
Низький поклон оддавати,


60 І на все добре научати,
І в церков святую Миколая щосуботи, щонеділі молебні наймати».
То як став Олексій Попович, пирятинський писар військовий ,
Козак лейстровий,
Милосердному богу і Чорному морю,

65 І ’таману військовому, і товариству сердешному
Свої гріхи по правді повідати,
То стало Чорне море утихати;
І так воно втихало,
Як би ніколи й не грало;

70 Став з Дніпра тихий вітер повівати,
Стало козацьке молодецьке судно до Буйної Приспи прибувати:
То одну часть узяло —
З Грабської землі винесло,
А другую часть ісхватило —

75 3 дунайського гирла вирвало та до Буйної Приспи прибило.
Та тоді всі козаки на сиру землю сходжали,
На коліна упадали,
Господа милосердного сохваляли.
То всі козаки тоді дивом дивували,

80 Що на якій-то бистрій супротивній хвилі потопали,
Та ні одного козака не втеряли.
То тоді-то Олексій Попович на сиру землю сходжає,
Гірко плаче-ридає,
І до козаків словами промовляє:

85 «От тим-то,— каже,— козаки-запорожці,
Що-то годиться отцева-матчина молитва!
Що хто отцеву і матчину молитву споминає,
То отцева і матчина молитва ізо дна моря душу виймав,
Од гріхів смертенних одкупляє,
90 Пред праведною судією поставляє.
Ей, то годиться отцева й матчина молитва чумакові в чумацтві,
Козакові в козацтві,
Багачеві в багацтві
І на Чорному морі
95 І на суходолі».
Дай, боже, миру царському,
Народу християнському
На многая літа,
До конця віка!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан