Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Олексій Попович

Запис 17 червня 1901 р.

1 Ой на Чорному морі, та на камені біленькому,
Там сидів сокіл ясненький,
Жалібненько хвилить-прохвиляє
І на Чорне море спильна он поглядає,
5 То все на Чорному морі, все недобре починає:
Зла супротивна хвилешна хвиля уставає,
Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.
Первую часть ухватило — одбило,
У дунайське [г]ирло забило;

10 А другую часть ухватило — одбило,
У Грабську землю занесло;
Третя часть еще має,
Посреді Чорного моря на бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає.

15 При тій же часті було війська много.
Хто був старшиною? Грицько Коломиць.
По всьому війську барзе окличе.
Він до козаків словами промовляє,
Сльозами обливає:

20 «Ей, козаки, пани-молодці!
Добре ви дбайте, гріхів не втайте!
Сповідуйтесь ви вперед милосердному богу
І Чорному морю, і отаману кошовому».
Всі козаки зачували, всі замовчали,

25 Тільки озоветься Олексій Попович
Атьма [?]-запорожець.
Він до козаків словами прославляє,
Сльозами обливає:
«Козаки, пани-молодці!
30 Добре ви вчиніте, мене, Олексія Поповича, самого возьміте,
Очі мої козацькії молодецькії
Китайкою запніте,
До моєї білої шиї важкий камінь прив’яжіте
І в Чорне море за всіх мене іспустіте:

35 Нехай я буду сам своєю головою
Чорне море дарувати,
Ніжлі я [маю] много душ по Чорному морю
За собою погубляти»?
Всі козаки зачували, всі заплакали,

40 Словами промовляли, сльозами проливали:
«Олексію Поповичу, ти славний писарю і лицарю!
Ти святе письмо потричі на день читаєш
І нас, простих козаків, на все добре научаєш,
А про що ти від нас гріхів найбільше маєш,

45 Що ти сам себе на Чорному морі зо всіх погубляєш?»
То Олексій Попович зачуває,
Словами промовляє, сльозами обливає:
«Козаки, пани-молодці, сам я недобре починав —
По охоті у військо од’їжджав,

50 3 отцем і з матушкою по прощенію я не мав.
За мною отець і матушка за ворота виходжали,
У мене прощенія прохали і благали,
Я недобре починав: рідного отця і мать
Стременом у груди одпихав.

55 То либонь мене, козаки, пани-молодці,
Найбільше то гріх споткав.
А іще мимо сорок церков пробігав,
На лицю християнському хреста я не складав,
І отцовської-матчиної молитви я не споминав.

60 А іще своїм добрим конем пробігав,
Триста душ малих дітей конем побивав;
То молодиї жени за ворота вибігали
І малих діток на руки хватали,
І мене, Олексія Поповича, кляли-проклинали.

65 То не єсть мене Чорне море потопляє,
Єсть мене отцовська і матчина молитва
Навсегда карає.
Коли б мене отцовська та матчина молитва
Од смерті оборонила,
70 На Чорному морю не втопила,
То буду я до отця, до матушки,
До роду прибувати
Міг би я старшого брата за рідного отця почитати
І близьких сусід за рідную братію
75 В себе вже й мати».
Став Олексій Попович по істинній правді
Гріхи богу сповідати,
Стала зла супротивная хвилепша хвиля
На Чорному морі притихати.

80 Ей, притихала і впадала,
Як-будто на Чорному морю ужо й не бувало,
І всіх козаків живих на сухопуття прибивало.
І всі козаки на сухопуття виходжали
І великим дивом дивували:

85 «Ех, на якій-то, братці, були бистрій хвилі
Потопали,
Даже ні одного козака з війська ми
Не втеряли».
То Олексій Попович на сухопуття виходжає,

90 Бере святе письмо, потричі на день читає.
«Слухайте, козаки, пани-молодці!
Як те святе письмо світе-висвітає
І на все моленія указує:
Которий чоловік буде отцовську-матчину молитву

95 Чтити-уважати,
Тут йому господь милосердний
В полі і в домі щастям-долею помагає.
А которий чоловік отцовської-матчиної молитви
Не уважає,

100 Сам він, братця, марно погибає,
Бо отцовська-матчина молитва
Зо дна моря винімае,
Бо отцовська-матчина молитва
У купестві і ремеслі на помощ помагає».

105 Даруй же, боже, миру царському
І народу християнському
Всему миру на здравіє, на многая лета.