Посполитий (селянин). Віньєтка: Зимовник козацьке

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Олексій Попович
Запис, ймовірно, 1910 р.



1 На Чорному морі та на камені білому,
Там сидів ясний сокіл-білозорець.
Він смутно себе має і на Чорне море
Спильна поглядає,

5 Що на Чорному морі все недобре починає:
Що на небі всі звізди потьмарило,
Половина місяця у чорну хмару заступило.
А із низу буйний вітер повіває,
А на Чорному морі злая хуртовина і бистрая хвиля наступає,

10 Якорі зриває, судна козацькі запорозькі
На три часті розбиває.
Що первую часть судна взяло —
В землю агарську за(по)несло;
А другу часть судна гирло дунайськеє пожерло,

15 А третя часть судна, де саме Чорнеє море, там потопає.
А при тій часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький,
То він-то проміждо козаками проходжає
І до козаків словами промовляє:

20 «Гей, козаки-панове! Хтось-то міждо нами
На собі великий гріх має.
Сповідайтесь, козаки-панове, милосердному богу
Та Чорному морю, та й мені, отаману кошовому;
В Чорнеє море один упадіте,

25 Козацького війська всього не губіте».
Тоді козаки все це зачували
Та всі замовчали,
Бо вони на собі великого гріха не мали.
А тільки міждо їми обізвався
30 Писар військовий, козак лейстровий,
Пириятинський Попович Олексій:
«Добре ви, братця, зробіте, мене самого возьміте,
Назад руки зв’яжіте,
Чорною китайкою очі зав’яжіте,
35 До шиї камінь білий причепіте
Та самого мене одного в море зіпхніте:
Нехай я буду у Чорному морі сам один потопати,
Щоб козацького війська запорозького всього не згубляти».
То тоді ж козаки все це зачували
40 Та до Олексія Поповича словами промовляли:
«Ти ж, було, Олексію Поповичу, на день тричі святе письмо у руки
береш та й читаєш,
Та й нас, козаків простих, на все добре навчаєш,
А чого ж ти більше від нас на собі гріха маєш?»
Тоді Олексій Попович став до козаків словами промовляти
45 Та й сльозами ридати:
«Хоч я було, козаки, панове-молодці,
І тричі на день святе письмо у руки беру та читаю
Та вас, козаків, на все добре навчаю,
А я сам негаразд починаю.

50 То тим же я більше від вас на собі гріха маю:
Як я з города Пириятина виїжджав,
То я від отця й від матусі прощеній не прохав! (вар.: не брав)
І отця й матусі це почитав і не поважав,
А на старшого брата гнів великий покладав,

55 Сусіду ближню безвинно хлібом і сіллю оставляв;
Та ще і на свого доброго коня сідав,
По вулицях проїжджав,
Малих дітей топтав,
А старих людей стременами в груди штовхав.

60 Та іще проти церкви, божого дому, проїжджав,
Шапки з себе не скидав і хреста на себе не покладав;
Та іще їхав селами й городами,
Чужими сторонами,
То старі люди стояли, вони думали та гадали,

65 То може вони що й добре проти мене сказали,
А я протів їх своєю гордостію та пишностію
Противное слово старим людям сказав.
Я не питався старих людей — яка в вас у селенії церква святая,
А питався старих людей — де у вас корчма новая

70 Та шинкарка молодая?
Що другі козаки у святу неділеньку у божім домі молебні наймали,
Господа милосердного на поміч прохали,
А ми тоді в корчмі пили та гуляли,
Та музики наймали, та танці справляли.

75 Отим-то я, козаки-молодці, більше від вас на собі гріха маю.
Тепер я сам погибаю, на Чорному морі потопаю.
Це ж бо, козаки-панове, на Чорному морі
Не бистрая хвиля наступає,
А це мене отцева та матусина молитва карає.
80 Коли б мене цяя злая хуртовина і бистрая хвиля
На Чорному морі не втопила,
Щоб отцева та матусина молитва
Мене від смерті боронила,
Тоді б я знав, як отця й матусю почитати й поважати,

85 Старшого брата за рідного отця щитати,
А рідну сестрицю за матусю в себе мати».
Тоді ж козаки-запорожці усе добре дбали
Та Олексієві Поповичу назад руки зв’язали,
Чорним і латком очі затьмили
90 Та все такого козака у Чорноє море пускати пожаліли.
Та на правій руці палець мизинний Олексієві відрубали,
Та в Чорнеє море кров Олексієву пускали.
Коли Чорне море стало християнськую кров заживати,
То тоді на Чорному морі злая хуртовина


95 І бистрая хвиля стала притихати,
А судна козацькі під гору
Як руками підоймати, до Тендрева-острова прибивати.
Тоді ж ті козаки у судні стали дивом дивувати:
«В якому ми страсі пробували,

100 На Чорному морі та на бистрій хвилі потопали,
Ані одного козака з межі військової [?] не втеряли».
То Олексій Попович став із судна на пристань виходжати
Та на вколінка впадати,
Та святе письмо брати та й читати,

105 Та всіх козаків на все добре научати:
«Треба, козаки-панове, отця й матусю почитати й поважати.
Котрий чоловік на світі живе,
Отця-матусю почитає й поважає,
То той собі навік щастя має,

110 Того смертельний меч минає,
Отцева-матусина молитва зо дна моря винімає,
Од гріхів смертвених душу одкупляє.
На полі та на морі отцева-матусина молитва на поміч призиває».
То [?] Олексію Поповичу пириятинському слава однині до віка,

115 А вам пошли, боже, на здравіє та на многая літа.




Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан