Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Буря на Чорному морі

I Запис 1854 р.

1 Ой як на Чорному морі,
Та на білому камені,
Там сидить ясен соколенько,
Смутно мае,
5 Жалібненько квилить-проквиляе,
На Чорнеє море сяе,
Далеко поглядає,
Що на Чорному морю недобре вчиняє:
Противну хвилю зо дна моря знімає,

10 Судна козацькі на три часті розбиває.
Перву часть ввірвало —
В гирло дунайське замчало;
Другу часть увірвало —
У землю орабську замчало ;

15 Третю часть увірвало —
Ой не знало, де подіти,
Серед Чорного моря утопило.
У тій часті потопало два брати рідненькі,
Товариші сердешні.

20 Що ні до кого приплинути,
Опрощення прийняти.
Ті два брати один до одного припливали,
Опрощеннє приймали
І словами промовляли,

25 Сльозами ридали:
«Ой не єсть то нас, брате, на Чорному морі супротивна хвиля потопляє,
А єсть то отцева-матчина молитов побиває-карає.
Нам отець-мати позволяли одному в військо виступати,
А другому дома хліба пахати.
30 А то ми, брате, недобре вчиняли —
Обидва коні посідлали,
У військо виступали,

З отцем, з маткою опрощення не приймали,
Ще матку стареньку зневажали,

35 Стременем у груди од коней одпихали.
То ще ми, брате, недобре вчиняли —
Мимо церкви святої проїжджали,
За гордостю, за пишностю з глави шлика не здіймали,
На себе хреста не покладали

40 І бога милосердного на поміч не благали.
То ще ми, брате, недобре вчиняли —
По улицях добрими кіньми гуляли,
Дітки маленькі кіньми розбивали ,
Кров християнську безневинно проливали.

45 їхали ми городом-улицею,
Там стояли три жени старенькі;
Може, думали та й гадали протів нас що добре сказати,
Да ми й там за гордостю, за пишностю противним словом
одказали.
Не питали церкви святої
50 Да питали корчми нової.
Чужі козаки по церквах молебні наймали,
А ми у шинку п’ем-гуляем,
Танці-музики наймаєм.
Коли б дав бог на суходіл виступати,
55 Вже б тепер могли знати,
Як святої церкви не забувати,
Отця-матку штить і поважати».
Стали вони отцеву й матчину молитву сохваляти,
Стала на Чорному морю супротивна хвиля утихати,
60 Став господь милосердний їх визволяти.
Вони тоді до пристані прибувають,
За білий камінь руками хватаються,
На суходіл виступають
І словами промовляють:

65 «Которий чоловік отця-матір шанує-поважає.
Бог йому милосердний помагає;
Которий чоловік отця-матері не шанує, не поважає,
Нещасливий той чоловік буває,
Так він абиде марне пропадає».