Пушкар доби гетьмана Івана Мазепи. Віньетка: Козачі окопи і ретраншементи.

Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Жидівські утиски й козацьке повстаннє 1648 р.
Варіант I


Як од Кумівщцини да до Хмельнищини,
Як од Хмельнищини да до Брянщини
Як од Брянщини да й до сьогож то дня,
Як у землі кралевській да добра не було:
Як Жиди-рандарі
Всі шляхи козацькі зарандовали,
Що на одній милі
Да по три шинки становили.
Становили шинки по долинах,
Зводили щогли по високих могилах.
Іщеж то Жиди-рандарі
У тому не перестали,
На славній Україні всі козацькі торги заорандовали,
Да брали мито-промито:
Од возового
По пів-золотого,
Од пішого пішениці по три денежки мита брали,
Од неборака старця
Брали кури да яйця,
Да іще питає:
„Ци нема, котак, сце цого?“
Іщеж то Жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі церкви заорандовали.
Которому б то козаку, альбо мужику дав Бог дитину появити,
То не йди до попа благословиться,
Да пійди до Жида-рандара, да полож шостак,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
Іщеж то которомуб то козаку альбо мужику дав Бог дитину одружити,
То не йди до попа благословиться,
Да пойди до Жила-рандара, да полож битий тарель,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити.
Іщеж то Жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі ріки заорандовали:
Перва на Самарі,
Друга на Саксані,
Трейтя на Гнилій,
Четверта на Пробойній,
Пята на річці Каїрці.
Которий би то козак, альбо мужик ісхотів риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити.
То не йди до пана благословиться,
Да пійди до Жида-рандара, да поступи йому часть оддать.
Щоб позволив на річці риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити.
Тогдіж то один козак мимо кабака іде,
За плечима мушкет несе,
Хоче на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити.
То Жид-рандар у кватирку поглядає,
На Жидівку свою стиха словами промовляє:
..Ей, Жидівочкож моя Рася!
Що сей козак думає, що він у кабак не вступить,
За денежку горілки не купить,
Мене, Жида-рандара, не перепросить.
Щоб позволив йому на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити" ?
Тогді то Жид-рандар стиха підхождає,
Козака за патли хватає.
То козак на Жида-рандара скоса, як ведмідь, поглядає,
Іще Жила-рандара мостивиїм паном узиває:
„Ей, Жиду, каже, Жиду-рандаре,
Мостивий пане!
Позволь мині на річці утя вбити.
Жінку свою з дітьми покормити".
Тогді Жид-рандар у кабак вхождає.
На Жидівку свою стиха словами промовляє:
..Ей, Жидівочкож моя Рася!
Буть мині тепер у Білій Церкві наставним равом:
Назвав мене козак мостивим паном".
Тогді то у божественний день у четвертей.
Як Жиди-рандарі у Білую Церкву на сейм збірались,
Один до одного стиха словами промовляли:
„Ей, Жидиж ви, Жиди-рандарі!
Що тепер у вас на славній Україні слишно?"
„Слишен, говорить, тепер у нас гетьман Хмельницький:»
Як од Білої Церкви да до славного Запорожа
Не така стоїть жидівська сторожа".
Тоді озоветься один Жид Оврам —
У того був невеликий крам,
Тілько шпильки да голки.
Що ходив поза Дніпром, да дурив козацькі жінки.
„Ей, Жидиж ви, Жиди-рандарі!
Як із Низу тихий вітер повіне,
Вся ваша жидівська сторожа погине".
Тогдіж то як у святий день божественний у вовторник
Гетьман Хмельницький козаків до сходу сонця у поход виправляв
І стиха словами промовляв:
Ей, козаки ви, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
Од сна вставайте,
Руський Очинаш читайте,
На славну Україну прибувайте,
Жидів-рандарів у пень рубайте,
Кров їх жидівську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу не подайте,
Жидівському шабашу не польгуйте".
Оттогді то всі Жиди рандарі догадливі бували,
Усі до города Полонного повтікали.
Тогді то Хмельницький на славну Україну прибував,
Ні одного Жида-рандара не заставав.
Тогді то Хмельницький не пишний бував,
До города Полонного прибував,
Од своїх рук листи писав,
У город Полонного подавав,
А в листах прописував:
„Ей, Полопяне, Полонинська громада!
Колиб ви добре дбали,
Жидів-рандарів мині до рук подали
Тогді то Полоняне йому одписали:
„Пане гетьмане Хмельницьким!
Хоть будем один на одному лягати,
не можем тобі Жидів рандарів до рук подати".
Оттогді то Хмельницький у другий раз листи писав,
У город Полонного подавав:
„Ей, Полоняне, Полонянська громада!
Нехороша ваша рала.
Єсть у мене одна пушкі Сирота —
Одчиняться ваші залізні, широкі ворота".
Тогді то як у святий тень божественний четверток
Хмельницький до сходу сонця уставав,
Під город Полоннос ближей прибував,
Пушку Сироту у переду постановляв,
У город Полонного гостинця подавав.
Тогді то Жиди-рандарі
Горким голосом заволали:
„Ей, Полоняне, Полонянська громада!
Колиб ви добре дбали.
Од Польщі ворота одбивали.
Да нас за Вислу річку хоч у одних сорочках пускали!
Тоб ми за річкою Вислою пробували,
Да собі дітей дожидали,
Да їх добрими ділами науіцали.
Щоб на козацьку Україну і кривим оком не поглядали".
Оттогді то козакам у городі Полонному дана воля на три часа з половиною:
„Пийте-гуляйте,
Коло Жидів-рандарів собі здоб хорошу майте"!
Тогді то козаки у городі Полонному пили-гуляли.
Здобу хорошу собі коло Жидів-рандарів мали;
Обратно на славну Україну прибували,
Очертом сідали.
Сребро і злато на три части пайовали:
Первую часть на Покрову Січовую да на Спаса Межигорського і оддали,
Другу часть на меду да на оковитій горільці пропивали,
Трейтю часть междо собою, козаками, пайовали.
Тогді то не один козак за пана гетьмана Хмельницького Бога просив
Що не один жидівський жупан зносив.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан