Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Поєдинок козака Голоти з Татарином

Варіант I

Ой полем, полем Килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Оіі, там гуляв козак Голота:
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогиї, —
Три семирязі лихиї:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів не згожа.
А ще, правда, на козакові постоли вязові,
А унучі китайчані. —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові, —
У двоє жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка, —
З верху дірка,
Травою пошита,
Вітром підбита;
Куди віс, туди іі провіває,
Козака молодого прохоложає.
То гуляє козак Голота, погуляє,
Ні города, ні села не займає, —
На город Килию поглядає.
У городі КилиТ Татарин сидить бородатий,
По гірницях похожає,
До Татарки словами промовляє
„Татарко, Татарко!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?“
Каже: „Татарине, ой, сілий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях похожаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш.
Каже: „Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає,—
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти,
Да в город Килию запродати,
Іщеж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних не лічачи брати,
Дорогиї сукна не мірячи пощитати**.
То тес промовляв,—
Дороге платтє надівас,
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає.
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
То козак Голота добре козацький звичай знає, —
Ой. на Татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже: „Татарине, Татарине!
На віщож ти важиш:
Чи на мою ясненькую зброю,
Чи на мого коня вороного,
Чи на мене, козака молодого?
„Я — каже — важу на твою ясненькую зброю,
А ще лучче на твого коня вороного,
А ще лучче на тебе, козака молодого:
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килню запродати.
Перед великими панами-башами вихваляти
і много червоних не лічачи брати,
Дорогиї сукна, не мірячи. пощитати.
То козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой, на Татарина скрива, як вовк, поглядає.
„О.і, каже, Татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А щеж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш.
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає.
Татарину гостинця в груди посилає.
Ой, ще козак не примірився,
А Татарин ік лихій матері з коня покотився.
Він йому віри не донімас,
До його прибуває,
Келепом межи плечі грімас,
Колиж оглядиться, — аж у його й духу немає.
Він тоді добре дбав.
Чоботи татарські істягав.
На свої козацькі ноги обував;
Одежу істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик іздіймає.
На свою козацьку голову надіває;
Коня татарського за поводи взяв,
У город Січі припав.
Там собі пє-гуляє,
Поле Килиїмське хвалить-вихваляє:
„Ой, поле Килиїмське'
Бодай же ти літо й зіму зеленіло.
Як ти мене по нещасливій годині сподобило!
Дай же. Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу добичу брали,

1 неприятеля під нозі топтали!"
Слава не вмре, не поляже
Од нині до віка
Даруй, Боже, на многі літа!