Вбитий Кінь.

Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Козацьке життя
Варіант I

Не один козак сам собі шкоду шкодив,
Що від молодої жінки у військо ходив.
Його жінка кляла-проклинала:
„Бодай тебе, козаче-сіромахо, побило в чистому полі тринедолі
Перша недоля, щоб під тобою добрий кінь пристав,
Друга недоля, щоб ти козаків не догнав,
Третя недоля, щоб тебе козаки не злюбили

1 в курінь не пустили.
А козак добре дбає,
На жінку не потурає,
Жінці віри не діймає;
Коневі частенько зеленого сіна підкладає,
Жовтого вівса підсипає,
Холодною кринишною водою коня напуває,
У поход виступає.
Господь йому дав,
ІЦо під ним добрий кінь не пристав,
Він козаків доганяв
Що його козаки злюбили.
До себе в курінь пустили,
Ще й отаманом настановили.
Тоді козак у війську пробу вас,
Свою новину козакам оповідає:
Слухайте, панове-молодці, Як то жіноцька клятьба дурно йде,
Так, як мимо сухе дерево вітер гуде;
Жіноцькі сльози дурні, як вода тече".
Жінка в корчмі пила та гуляла,
Та домівки не знала.
Мов її хата к нечистій матері пусткою завоняла.
Скоро стала козака з походу сподіватись,
Стала до домівки прихождати,
Стала в печі розтопляти,
Стала той борщ кислий,
Оскомистий, чорт-зна, колишній,
Ізпід лави виставляти,
Стала до печі приставляти,
Оттим борщем хотіла козака привітати.
Скоро став козак з походу прибувати.
Став до нових воріт до ламаних доїжджати;
Він з коня не вставає, —
Келепом нові ламані ворота одчиняє,
Козацьким голосом гукає.
Скоро стала козачка козацький голос зачувати.
То вона не ста па против нього дверми вихождати,
Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати.
Тогді козак добре дбає,
Хорошенько її келепом по плечах привітає,
Карбачем по спині затинає.
Тогді козачка у хату вбігала,
Буцім нехотя той борщ поліном штиркнула,
Ну його к нечистій матерії у піч обертала,
Новий борщ унов варити зачинала.
До скрині тягла,
Непростого, лляного полотна тридцять локтів узяла;
До шинкарки тягла.
Три кварти непростої горілки, оковити узяла,
З медом та з перцем розогрівала,
Оттим козака частувала та витала.
Отто вийшла козачка на другий день за ворота,
Аж сидить жінок превеликая рота.
А сказано, жінки, як сороки:
Одна па одну зглядали,
Тай козачку осуждали,
Тай козачці не казали.
Одна таки старушка не втерпіла,
І козачці сказала:
„Гей, козачко, козачко!
Десь твій козак нерано з походу прибував,
Що попід очима добрі гостинці подавав".
То козачка добре дбала,
По свойому козака покривала
„Чи ви ж то, жіночки-голубочки, не знаєте.
Що мій козак нерано з походу прибував.
Заставив мене в печі потопити.
Вечеряти варити?
А я пішла по дрова.
Та не втрапила по дрова,
А втрапила по лучину.
Попідбивала собі очі на ключину.
Роблюж я таки те ремесгво, синило.
Так воно мині добре в знаки вдалося:
Як я його мішала, так воно мині за очі взялося".
А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає,
Корчму сохваляс:
„Гей, корчмо, корчмо-княгине!
Чом то в тобі козацького добра багато гине?

1 сама сси неошатно ходиш,
І нас, козаків-нетяг, під случай без свиток водиш.
Знати, знати козацьку хату
Скрізь десяту:
Вона соломою не покрита,
Присіюю не осипана,
Коло двора нсчиста-ма і кола,
На дривітні дров ні поліна.
Сидить в ній козацька жінка, околіла
Знати, знати козацьку жінку,
Що всю зіму боса ходить.
Горшком воду носить,
Полоником діти напуває".

Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан