Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Самарські брати

Запис 1908 р

1 Гей, усі поля самарські почорніли
Та ясними пожарами погоріли,
Тільки не згоріли
У річці Самарці,

5 В криниці Салтанці
Три терни дрібненькі,
Три байраки зелененькі.
Ото тільки не згоріли три брати рідненькі,
... голубоньки сивенькі,

10 Постріляні та порубані, починають.
Ой то тим вони спочивають,
Що на рани постріляні та й порубані
Дуже знемагають.
Гей, як обізветься старший брат

15 До середущого словами,
Обіллється дрібними сльозами:
«Ой, брате мій середущий!
Та добре ти, брате, учини,
Хоч з річки Самарки

20 Або з криниці Салтанки
Холодної води знайди,
Рани мої постріляні та порубані
Окропи, охолоди!»
«Гей, ти брате мій рідненький,

25 Голубочку сивенький!
Чи ти мені, брате, віри не діймаєш,
Чи ти мене, брате, на сміх підіймаєш?
Чи не одна нас шабля порубала,
Чи не одна нас куля постріляла?

20 Що маю я на собі
Дев’ять ран рубаних, широких,
А чотири стріляні то й глибокі...
Ой то добре ми, брате, учинімо,
Хоч свого найменчого брата попросімо,

35 Нехай наш менчий брат
А ще добре дбає,
Хоч на колінка й уставає,
В військову суремку
Добре грає-програває.


40 Нехай же нас будуть странні козаки зачувати,
Гей, та будуть до нас приїжджати,
Будуть нашої смерті доглядати,
І тіло наше козацьке молодецьке
А в чистому полі поховати».

45 Гей, то менчий брат теє зачуває,
До старших братів словами промовляє:
«Ой, брати рідненькі,
Голубочки сивенькі!
Не єсть то нас пуля яничарська постріляла ,

50 А єсть то нас та й отцева молитва покарала.
Гей, бо як ми в охотне військо
Од отця, од матері од’їжджали,
То ми з отцем і з матір’ю і з родом
Опрощеній тай не брали.

55 Ой як напротів церкви, дому божого, проїжджали
То ми з себе шапок із голов не здіймали
І господа милосердного
Собі на поміч не прохали.
Хотя й я, браття, буду у сурму турецьку

60 Жалібненько грати,
То тільки нас будуть
Турки-яничари,
Безбожні бусурмани,
Наші ігри козацькі зачувати,

65 То будуть до нас приїжджати,
Будуть наше тіло
Сікти та рубати,
Або будуть у тяжку неволю завертати.
Ой уже ми будем, брати рідненькі,

70 Голубоньки сивенькі,
Оттут помирати,
Уже нам отця, паньматки й родини сердешної
Повік у вічі не забачати...»
Гей, як стала то на небі

75 Чорна хмара наступати,
То стали бідні козаки
А в чистому полі помирати...
Гей, свої голови козацькі молодецькі
А в чистому полі коло річки Самарки покладати.

80 Сотвори їм, господи, та вічную пам’ять,
А всім слухающим головам,
І всьому товариству кревному, сердешному



І військам запорозьким
Пошли, боже, на могая літа,

85 До конца віка!