Зіновій Богдан Хмельницький, (по гравюрі Hondius. Haga, Bafavus, 1651 г.). Віньєтка: Козачий загін у поході.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Сокіл і соколя
Запис, ймовірно, 1873 р


1 У неділю барзе рано-пораненьку
Налетіли соколи з чужої далекої сторони,
Да сіли-упали у лісі на преудобному дереві на орісі,
Да звили собі гніздо шар латное,

5 Знесли яйце жемчужное
Да і сплодили собі дитя —
Бездольное, безродное соколя.
Як полетів ясен сокіл у чистеє поле
Живності доставати;

10 Ой да живності не достав,
А соколя своє, бездольне, безродне дитя, утеряв.
То сокіл прилітає-—
Аж його соколяти немає.
То сокіл літає
15 Та орла питає:
«Орле-брате, чи не бачив ти мого соколяти,
Безродного, бездольного дитяти?
Чи його сильні дощі затопили,
Чи буйні вітри заносили?»

20 «Соколе-брате, твого соколяти
Ні сильні дощі не затопили,
Ні буйні вітри не заносили:
А йшли стрільці-булахівці
Та й набачили твоє гніздо шарлатное,

25 Та взяли твоє соколя, бездольне, безродне дитя,
Та у срібні пута запутали,
Жемчужжю очі завішали,
Та понесли у город у Царигород
До Івана Богословця .

30 А Іван Богословець по ринку ходить,
Твоє соколя безродне, бездольне на руці носить.

Та якби ти, соколе-брате, добре дбав,
Та над город, над Царигород налітав, та на валу сідав,
Та якби ти жалібно квилив і проквиляв,

35 Щоб твоє соколя зачувало
Та смутно ся мало і головку склоняло, і крилечка опускало.
Ой то чи не мог би Іван Богословець
Великого милосердія мати:
Чи не звелів би він з його ніг

40 Срібних путів познімати,
Коло очей жемчужі позбирати;
Та чи не звелів би він його на вал виношати?»
Так сокіл добре дбав,
І на город Царигород налітав,

45 І на валу сідав, жалібно квилив-проквиляв.
То соколя зачувало,
Смутно ся мало,
Головку склоняло
І крилечка опускало.

50 Ей, тож-то він, Іван Богословець,
Велике милосердіє мав,
Срібні пута з ніг познімав
І жемчуж коло очей познімав
Та й звелів його на вал виношати:

55 «То як буде воно утікати,
Так я велю його взнов забирати
Та до мене приношати!»
А сокіл налітав, та на крила взяв,
Та на високу висоту-гору підношав:
60 «Ей, соколя моє, бездольне, безродне!
Лучче ми будем по полю літати
Та собі живності доставати,
Аніж у тяжкій неволі
У панів проживати.

65 Ей, тож-то у панів єсть що пить і їсти,
Та тільки не вілен світ по світу походити».
Ей, як-то б’ється птиця об птиці,
А родина об родині,
Ей, то так-то б’ється отець і мати
70 Об своїй кревній дитині.
Дай, боже, на здоров’є на многі літа
Всім православним християнам,
На многі літа,
До конця віка!


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан