Пушкар доби гетьмана Івана Мазепи. Віньетка: Козачі окопи і ретраншементи.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Самійло Кішка
Запис 1805 р



1 Ой із города із Трапезонта виступала галера,
Трьома цвітами процвітана, мальована.
Ой первим цвітом процвітана —
Златосиніми киндяками по[о]бивана;

5 А другим цвітом процвітана —
Гарматами арештована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровёна.
То в тій галері Алкан-паша,

10 Трапезонтськое княжя, гуляє;
Маєть собі ізбраного люду:
Сімсот турків, яничар штириста
Да бідного невольника почвартаста
Без старшини войськової.

15 Первий старший меж ними пробуваєть:
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя войськовий;
Третій — Меісій Грач, войськовий трембач;
Четвертий — лях Бутурлак, ключник галерський,

20 Сотник переяславський,
Недовірок християнський!
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять штири, як став по волі,
Потурчився, побусурманився

25 Для панства великого,
Для лакомства нещасного!..
В тій галері од пристані далеко одпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Протів Кефи-города [приставали],

30 Там собі великий да довгий опочинок мали.
То представиться Алкан-пашаті,
Трапезонтському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен, напрочуд...
То Алкан-паша, трапезонтськое княжа,

35 На турків-яничар, на бідних невольників покликає:
«Турки,— каже,— турки-яничари,
І ви, бідниї невольники!
Которий би мог турчин-яничар сей сон одгадати,
Мог би йому три гради турецькії дарувати;

40 А которий би мог бідний невольник одгадати,
Мог би йому листи визволенні писати,
Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»
Сеє турки зачували, нічого не сказали,
Бідні невольники, хоч добре знали, собі промовчали

45 Тілько обозветься меж турків
Лях Бутурлак, ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський:
«Як же,— каже,— Алкане-пашо, твій сон одгадати,

50 Що ти не можеш нам повідати?»
«Такий мені, небожата, сон приснився,
Бодай ніколи не явився!
Видиться: моя галера цвіткована, мальована,
Стала вся обідрана, на пожарі спускана;
-55 Видиться: мої турки-яничари
Стали всі впень порубані;
А видиться: мої бідні невольники,
Коториї були у неволі,
То всі стали по волі;

60 Видиться: мене гетьман Кішка
На три часті розтяв,
У Чорное море пометав...»
То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,
К нему словами промовляв:

65 «Алкан-пашо, трапезонтський княжату,
Молодий паняту!
Сей тебе сон не буде ні мало зачіпати,
Скажи мені получче бідного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати,

70 По два, по три стариї кайдани і новиї ісправляти,
На руки, на ноги надівати, з ряду до ряду саджати,
Червоною таволгою, по два дубця брати,
По шиях затинати, кров християнськую на землю проливати!».
Скоро-то сее зачували,

75 Од пристані галеру далеко одпускали.
Тогді бідних невольників до опачин руками приймали,
Щироглибокої морської води доставали.
Скоро-то сее зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали:

80 До города Козлова,
До дівки Санджаківни на зальоти поспішали.
То до города Козлова прибували,
Дівка Санджаківна навстрічу виходжає,
Алкана-пашу в город Козлов
85 Зо всім військом затягала,
Алкана за білу руку брала,
У світлиці-кам’яниці визивала,
За білу скам’ю саджала,
Дорогими напитками напувала,

90 А військо серед ринку саджала.
То Алкан-паша, трапезонтськое княжя,
Не барзо дорогії напитки вживає,
Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:
Щоб не мог Ляше Бутурлак Кішку Самійла одмикати

95 У поруч себе саджати!
То скоро ся тиї два турчини
До галери прибували...
То Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Словами промовляє:

100 «Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!
Колись і ти був в такій неволі,


Як ми тепера,
Добро нам вчини,
Хоч нас, старшину, одімкни —

105 Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали».
Каже Лях Бутурлак:
«Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Добро ти вчини,

110 Віру християнську, під нозі підтопчи,
Хрест на собі поломни!
Аще будеш віру християнську під нозі топтати,
Будеш у нашого пана молодого
За рідного брата пробувати!»

115 То скоро Кішка Самійло зачував:
«Ой, Ляше Бутурлаче, недовірку християнський!
Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру християнськую під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,

120 А буду в землі козацькій голову християнську покладати;
Ваша віра погана,
Земля проклята!»
Скоро Лях Бутурлак тое зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає:
125 «Ой,— каже,— Кішко Самійлу, гетьмане запорозький!
Будеш ти мене в вірі християнської укоряти,
Буду тебё паче всіх невольників доглядати,
Стариї і новиї кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»
130 То ті два турчини тое зачували,
До Алкана-паші прибували:
«Алкан-пашо,
Трапезонтськоз княжя, безпечно гуляй:
Доброго і вірного ключника маєш —
135 Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає!»
То Алкан-паша, трапезонтськоє княжя, великую радість мало,
Пополам дорогії напитки розділяло:
Половину на галеру одсилало,
140 Половину з дівкою Санджаківною уживало.
Став Алкан-паша дорогії напитки пити-підпивати ,
Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:
«Господи, єсть у мене що іспити і і сходити,
Тілько ні з ким об вірі християнській розговорити».

145 До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе саджас,
Дорогого напитка метає,
По два, по три кубка в руки наливає.
То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,

150 То у рукава, то у пазуху', сквозь третю хусту додолу пускав.
Лях Бутурлак по єдиному випивав:
То так напився,
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло да угадав:

155 Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.
На п’яти чоловік по ключу давав':
«Козаки-панове, добре майте,
Один другого одмикайте,

160 Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
Полуночної годики дожидайте!»
Тогді козаки один другого одмикали,
Кайдани із рук і із ніг не кидали,
Полуночної години дожидали.

165 А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,
Полуночної години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-паша з військом до галери прибувати.

170 То до галери прибував, словами промовляв:
«Ви, турки-яничари, помаленьку ячіте,
Мойого вірного ключника не збудіте!
Самі же добре помеж рядами проходжайте,
Всякого чоловіка осмотряйте,

175 Бо тепера він підгуляв,
Щоби кому пільги не дав».
То турки-яничари свічі у руки брали,
Помеж рядів проходжали,
Всякого чоловіка осмотряли,

180 Бог поміг — за замок руками не приймали!
«Алкан-пашо, безпечно почивай!
Доброго і вірного ключника маєш:
Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,
По три, по два стариї кайдани і новиї посправляв,

185 А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».
Тогді турки-яничари у галеру входжали,
Безпечно спати полягали;
А коториї хмельні бували, на сон знемагали,
Коло пристані Козловської спати полягали..

190 Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,
Сам меж козаків устав,
Кайдани із рук і із ніг у Чорное море пороняв;
У галеру входжае, козаків побуджав,
Саблі булатниї на вибір вибирає,

195 До козаків промовляє:
«Ви, панове-молодці, кайданами не стучіте,
Ясини не вчиніте,
Нікоторого турчина в галері не збудіте...»
То козаки добре зачували,

200 Самі з себе кайдани скидали,
У Чорное море кидали,
Ні одного турчина не збудили.
Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:
«Ви, козаки-молодці, добре братіє, майте,

205 Од города Козлова забігайте,
Турок-яничар впень рубайте,
Которих живцем у Чорное море бросайте!»
Тогді козаки од города Козлова забі[га]ли,
Турок-яничар впень рубали,

210 Которих живих в Чорное море бросали.
А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,
На три часті розтяв, у Чорное море побросав,
До козаків промовляв:
«Панове-молодці, добре дбайте,

215 Всіх у Чорное море бросайте,
Тілько Ляха Бутурлака не рубайте:
Между військом для порядку,
За яризу войськового зоставляйте!»
Тогді козаки добре мали:

220 Всіх турків у Чорное море пометали,
Тілько Ляха Бутурлака не зрубали,
Между військом для порядку,
За яризу войськового зоставляли.
Тогді галеру од пристані одпускали,

225 Самі Чорним морем далеко гуляли...
Да ще у неділю барзо рано-пораненьку
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаківна коло пристані походжала
Да білі руки ламала, Словами промовляла:

230 «Алкан-пашо, трапезонтськое княжату,
Нащо ти на мене такое великое пересердіе маєш,
Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш?
Когда би була од отця і матусі
Сорома і наруги прийняла,

235 3 тобою хоч єдину ніч переночувала!..»
Скоро ся тое промовляли: галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку, у полуденную годину,
Лях Бутурлак од сна пробуджае,

240 По галері поглядає, що ні єдиного турчина у галері немає.
Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставав,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:
«Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький, батьку козацький
Не будь же ти на мене,

245 Як я був на останці віка мойого на тебе!
Бог тобі да поміг неприятеля побідити,
Да не умітимеш у землю християнськую входити!
Добро ти учини: половину козаків у окови до опачин посади
А половину у турецькое дорогое плаття наряди,

250 Бо ще будемо од города Козлова
До города Цареграда гуляти,
Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,
Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаківною
По зальотах поздравляти,

255 То як будеш отвіт оддавати?..»
Як Лях Бутурлак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
А половину у турецькое дорогое плаття нарядив.

260 Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати
І галеру із гармати торкати,
Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаківною
По зальотах поздравляти.

265 То Лях Бутурлак чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом махав:
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге — по-турецьки,

270 Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, братія, ячіте,
Од галери одверніте,
Бо тепера він підгуляв, на упокої почивае,
На похміллі знемагає,
До вас не встане, голови не зведе.

275 Казав: «Як буду назад гуляти,
То не буду вашої милости і повік забувати!»
Тогді турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убігали,
Із дванадцяти штук гармат гримали,

280 Ясу воздавали.
Тогді козаки собі добре дбали,
Сім штук гармат собі арештували,
Ясу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,

285 К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим тя, господи, і благодарим!
Були п’ятдесят штири годи у неволі,
А тепера хоч не дасть нам бог на час по волі!»
А у Тендрові-острові Семен Скалозуб

290 3 військом на заставі стояв
Да на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
«Козаки, панове-молодці! Що сія галера чи блудить
Чи світом нудить,

295 Чи много люду царського має,
Чи за великою добиччю ганяє?
То ви добре майте,
По дві штук гармат набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,

300 Гостинця їй дайте!
Єслі турки-яничари, то упень рубайте!
Єслі бідниї невольники, то помочі дайте!»
Тогді козаки промовляли:
«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,

305 Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
І нас, козаків, страшишся:
Єсть еія галера не блудить,
Ні світом нудить,

310 Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє —
Се, можеть, є давній бідний невольник
Із неволі утікає».
«Ви віри не діймайте

315 Хоч по дві гармати набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Як турки-яничари, то упень рубайте,
Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»

320 Тогді козаки, як діти, негаразд починали,
По дві штуки гармат набирали,
Тую галеру із грозної гармати привітали,
Три доски у судні вибивали,
Води дніпровської напускали...

325 Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Чогось одгадав, сам на чердак виступав,
Червониї, хрещатиї давнії корогви із кишені винімав,
Розпустив...
До води похилив...

330 Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою дббиччю ганяє —

335 Се еть давній бідний невольник
Кішка Самійло із неволі утікає:
Були п’ятдесят чотири годи у неволі,
Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі...»
Тогді козаки у каюки скакали,
340 Тую галеру за мальовані облавки брали
Да на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба паювали,
Тую галеру на пристань стягали.

345 Тогді: златосинії киндяки — на козаки,
Златоглави — на отамани,
Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.
А галеру на пожар спускали,
А сребро-злато — на три часті паювали:
350 Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського спаса ,
На Трехтемирівський монастир,
На святую Січовую покрову давали,
Которі давнім козацьким скарбом будували,

355 Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помеж собою паювали;

А третю часть брали,
Очертами сідали,

360 Пили да гуляли,
Із семип’ядних пищалей гримали,
Кішку Самійла по волі поздравляли:
«Здоров,— кажуть,— здоров, Кішко Самійлу,
Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі,

365 Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»
Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова
В Києві-Каневі монастирі...
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна

370 Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
Утверди, боже, люду царського,

375 Народу християнського,
Войська запорозького, донського ,
З сією черню дніпровою,
Низовою,
На многія літа,

380 До конца віка!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан