Уманський сотник Іван Гонта. Віньєтка: Епізод взяття гайдамаками Умані, під проводом Железняка і Гонти.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 1814 р


1 Із городе із Азове не великії тумани вставали—
Три брата рідненьких із города із Азова утікали:
Два кінних, третій піший за ними підбігає,
Кров’ю сліди заливає,
5 Словами промовляє:
«Станьте ви, братці, коней попасіте,
Мене підождіте,
З собою возьміте,
До городів християнських підвезіте».

10 То середульший теє зачував,
Старшого питав;
То старший йому промовляв:
«Чи ще ж тобі не далася тяжкая неволя знати?..
Як будем ми брата дожидати,
15 Буде нас погоня доганяти,
Буде нас стріляти, рубати,
Або в тяжкій роботі будем пропадати».
«Коли ж мене, братці, не хочете ждати,—
Став менший промовляти,—

20 То прошу вас, братці, на праву сторону звертайте,
Шаблі із піх винімайте,

Тіло моє порубайте,
В чистім степу поховайте,
Звірю да птиці на потлуане дайте!»

25 То середульший теє зачувв,
Словами промовляв:
«Сього, брате, з роду ніде не чували,
Щоб рідною кров’ю шаблі обмивали,
Або гострим списом опрощеніс брали».

30 «Коли ж не хочете, братці, мене рубати,
То прошу вас, братці, як будете до байраків прибувати,
Тернові вітки в запілля рубайте,
Мені признаку покидайте».
То вже два козаки в байраки в’їжджає,

35 Середульший брат милосердіє має,
Тернові вітки рубає,
Меншому брату приміту покидає.
А як стали на Муравський шлях виїжджати,
Нічим йому признаків покидати;

40 Він червону китайку з-під жупана видирає,
По шляху розкидає,
Меншому брату приміту оставляє.
То як став пішоходець з тернів виходити,
Став червону китайку находити.

45 «Недурно,— промовляє,—
Червона китайка по шляху валяє—
Мабуть, моїх братів на світі немає!..
То з города погоня вставала,
Мене в тернах на спочиві минувала,

50 Братів моїх доганяла!..
Коли б мені бог
Милосердний поміг
Тіло козацьке находити,
В чистім полі хоронити!»

55 То теє промовляв,
До Савор-могили прибував,
Од голоду, ран знемагав,
Під Савор-могилою спочивав.
В той час сизі орли налітали,

60 Пильно в очі козакові заглядали.
Козак теє забачає,
Словами промовляє:
«Орли сизопірі,
Гості мої милі,


65 Прошу я вас тогді налітати,
З лоба очі мені висмикати,
Як не буду я світа божого видати».
То теє промовляв,
За час за годину милосердному богу душу оддав.

70 Тогді орли налітали,
З лоба очі висмикали,
Вовці-сірохманці набігали,
Тіло козацьке рвали,
По тернах по прикметах жовту кость жвакували.

75 Где се взялась сиза зозуленька, в головах сідала,
Жалібно кувала;
Як сестра брата, або мати сина оплакала.
Тогді старші брати на поля самарські виїжджають,
Над річкою Самарською опочивку собі мають,

80 Коней попасають.
В той час безбожниї бесурмани набігали
І тих двох братів порубали,
Тіло козацьке карбували,
В чистім полі розкидали,

85 Голови на шаблі вздимали,
Довго глумували.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан