Сковорода, Григорій Савич.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 1850-1860-х рр.


1 Та не темні тумани уставали,
Та як три брати з города з Азова втікали:
Два брата рідних, кінних,
А третій найменший брат піший, піхотою;
5 То він за кінними братами вганяє,
На сире коріння,
На біле каміння,
Ніжки свої козацькі молодецькі набиває,
До братів словами промовляє:

10 «Брати мої старші, ріднесенькі, надіждіте,
Мене, найменшого брата, міждо себе на коні візьміте,
В християнські городи хоч мало-немного надвезіте;
А ще, прошу я вас, брати, хоч надвезіте,
А хоч у чистому полі з пліч головку здійміте,

15 Моє тіло козацьке молодецьке в чистому полі поховайте,
Птиці-звірю на поталу не дайте...»
То старший брат зачуває,
До найменшого, пішого, словами промовляє:
«Брате наш найменший, піший й рідненький,

20 Соколе ясненький!
Серце не осмілиться, а рука не здійметься,
Булатна шабля нейметь тебе, найменшого брата, сікти-рубати,
А лучче ми будем по лісах, по байраках гуляти,
Будем верхів’я стинати,

25 Тобі будем на прикмети покидати,
Щоб ти знав, куди в християнські городи до отця, доненьки доходжати».
То вже бігли ті брати не день, не два, не три, не чотири;
Стали в чистеє поле вибігати,
Нічого найменшому брату на прикмети покидати...

30 То середульший брат добре дбає,
До старшого словами промовляє:
«Тут трави зелені, води здорові,
Встаньмо, свої коні козацькі молодецькі напоїмо,
Свого брата найменшого, пішого, надіждімо,—
35 На коней візьмімо».
То старший брат зачуває,
До середульшого словами промовляє:
«Як будем ми найменшого брата наджидати,
То буде за нами з города з Азова велика припинна погонь уганяти,

40 Буде нас на три штуки сікти-рубати
Або живйом іще в гіршу неволю завертати».
То середульший брат добре дбає,
Один на собі каптан має,
Жовті китиці видирає,

45 Меншому брату на прикмету покидає...
Став найменший брат із лісів, із байраків виходжати,
Став жовті китиці у вічі забачати,
Став у руки брати,
Словами промовляти:

50 «Недурно моїх братів по шляху добрі шати валяються —
Певно, моїх братів обох на світі немає!
Певно, за ними з города Азова погонь ганяла,
Моїх кінних братів доганяла,
На три штуки рубала

55 Або ще в гіршу неволю живими завертала,
А мене, пішого, у тернах та байраках на спочинку минала.
Коли б мені бог поміг
Хоча їх тіло неживое у степу знаходжати,
Мог би я їх тіло козацьке у степу поховати,
60 Птиці й звірю на поталу не подати.
Ой годі ж мені за кінними братами уганяти,
Час мені козацьким ногам пільгу дати».
Що одно — безвіддя, а друге — безхліб’я;
А третє — буйний вітер в полі повіває,
65 Бідного козака з ніг валяє.
Став тоді найменший брат, піший, свою козацьку Голову склоняти,
Стали тоді сизокрилі орли налітати,
На чорнії кудрі наступати,
З лоба очі видирати.
70 То він добре дбає,
До сизокрилих орлів словами промовляє:
«Орли мої сизопері,
Гості мої нелюбі, немилі,
Надождіте єгда душа з тілом розлучатиметься».
75 То він до орлів словом промовляє,
Богу душу давав.
А ще дробна птиця налітала,
Коло жовтої кості тіло козацьке молодецьке оббирала.
А то ж сиві зозуленьки налітали,
80 У головці сідали, окували,
Як рідні сестриці плакали;
А ще вовки-сіроманці находжали,
Жовтую кість по лісах, по байраках розношали —
І то хороше козацький молодецький похорон одправляли.

85 Стали старші брати до городів християнських наїжджати,
Стала на їх серці велика печаль налягати,
То середульший брат добре дбає,
До старшого словами промовляє:
«Ей, недурно, брате, на нашому серці печаль налягає —

90 Видно ж нашого брата найменшого, пішого, немає,
Як будем ми до отця, до неньки, до роду наїжджати,
То буде нас отець і ненька старенька свого сина найменшого питати,
Як ми будемо своєму братові меншому, пішому, смерть повідати?»
То старший брат зачуває,

95 До середульшого брата словами -промовляє:
«Знатимеш, брате, як отцеві та неньці правду сказати.
Скажем: в одній неволі пробували,
Ночної доби утікали,
Його од сна будили, не збудили,

100 Та його в неволі зостановили».
А ще старший брат да середульшого : словами промовляє:
«Якби мав наш найменший брат на Озівському полі марно загибати,
Так ми будем свою батьківщину на дві часті паювати».
Скоро стали до отця, до неньки прибувати,

105 Зараз став отець і ненька старенька про свого сина найменшого питати,
Став середульший брат всю правду казати:
«Отець да й мати, у одній неволі бували .
І одному пану слугували,
І разом ми із тяжкої неволі втікали

110 Та тільки ми найменшого брата в степу покидали».
..................................
То вони середульшого брата за гостя приймають,
А старшого з двору випихають. .
То вже було три брата азовських...
Найменшого брата голова полягла на Савур-могилі.

115 То вже ж його честі хвала
Поміж царями,
Поміж панами,
Поміж православними християнами.
Дай, боже, миру царському,
120 Народу хріістиянському
І нам усім православним
На многія, многія літа!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан