Воєвода Адам Григорович Кисіль. Віньєтка: Церков-замок в Сутковіцах, Волинськ, губ. Хресний хід, братчики

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис, ймовірно, 1873 р




1 Ой то не пили пилили,
Не тумани уставали, —
Як із города Азова із тяжкої неволі
Три братіки втікали:

5 Два кінних, третій піший-пішениця,
Як би той чужий-чужениця,
Біжить-під бігає...
Під білі ноги пожар підпадає,
Кров сліди заливає!

10 То він своїх братів доганяє,
Между коні убігає,
Словами промовляє,
Гірко сльозами ридає,
За стремена хватає: .

15 «Брати ж мої старшиї, милиї,
Як голубоньки сивиї!
Ей, то станьте [ви], коні попасіте,
Мене, меншого брата, підождіте;
Або назад завернітесь,

20 Да на коні возьміте,
Хоть мало підвезіте:
Нехай я буду знати,
Куди в городи християнські
До отця, до матки в гості прибувати?»

25 «Ой, братіку наш менший, милий,
Як голубонька сивий!
Ой та ми самі не втечемо
І тебе не увеземо:
Бо із города Азова

30 Тяжко-велика погоня буде.
То ти будеш по теренах, по байраках схоронятися,
А нас [погоня] буде доганяти,
Стріляти-рубати,
Або живих у полон займати».

35 «Ой, брати ж мої старші, милиї,
Як голубоньки сивиї!
Ой єсть у вас ясний міч ...
Та здійміть мені головоньку з пліч,
Та тіло моє козацьке молодецьке

40 А в чистому полі поховайте
Да звіру-птиці на поталу не дайте!»
То ті брати промовлять словами,
Обіллються гірко сльозами:
Ой, братіку наш менший, милий,

45 Як голубонько сивий!
Ой хоть у нас ясен міч є,
Так наше серце козацькеє молодецькеє не осмілиться
І рука наша козацька молодецька не воздойме,
І наш ясен міч твоєї головоньки не йме:
50 На прах розпаде!»
Ой, брати ж мої старшиї, милиї,
Як голубоньки сивиї!
їдьте ж ви шляхами
Та рубайте тернове віття шаблями
55 А зелениї байраки,
Та розкидайте меншому брату, пішому-пішениці,
шляхами —
Для козацької признаки,
Щоб я мог знати,
Куди у городи християнські
До отця, до матки в гості прибувати».
То тож-то їхали брати шляхами,
Рубали терновиї віти шаблями
І зелениї байраки,
Розкидали меншому братові, пішому-пішениці,

65 Для козацької признаки.
Та як стали па Мурав-степи виїжджати —
Ніде ні тернів, ні зелених байраків не завидати!
Ей, то брат середульший промовляє словами:
«Ей, братіку старший, милий,

70 Як голубонько сивий!
Ой станемо ми, коні попасімо,
Меншого брата підождімо;
Або назад завернімося
Та на коні возьмімо —

75 Хоть мало підвезімо:
Нехай він буде знати,
Куди в городи християнські
До отця і до матки в гості прибувати».
То-то промовляє старший словами,

80 Обіллється гірко сльозами:
«Ой, братіку мій менший, милий,
Як голубонько сивий!
Чи ще ж тобі катерга турецька не ввірялася,
Сириця у руки не в’їдалася,

85 Щоб ти назад завертався
Та дні вакував ,
Та на коні вагу набирав?!
То він сам жив-здоров буде,
В городи християнські

90 До отця, до матки у гості він і піхом прибуде!»
Ей, то брат середульший добре, дбає,
З-під лудану червону китайку виймає,
Дере, шляхами розкидає,
Меншому брату, пішому-пішениці,

95 Признаку даває.
Ой то, тож-то менший брат, піший-пішениця,
Біжить-підбігає...
Під білі ноги пожар підпадає,
Кров сліди заливає!...

100 На Мурав-степи вибігає,—
Так нігде тернових віт не забачає,
Тільки червону китайку забачає;
То до єї приходжає,
У руки бере, ік серцю прикладає,

105 Гірко словами промовляє:
«Ей, і знать-то азовська орда великі збитки мала,
Мене на спочивку минала,
А моїх братів догонила,
Стріляла-рубала,

110 А може живих у полон займала! ...
Ей, господи, боже мій!
Коли б я мог знати,
Чи моїх братів постріляно,
Чи їх порубано,

115 Чи їх живих у руки забрано?
Ей до пішов би я по тернах, по байраках блукати -
Тіла козацького молодецького шукати,
Да тіло козацьке молодецьке
У чистім полі поховати,

120 Звіру-птиці на поталу не подати».
Ей, то до Савур-могили, ой, приходжає,
[Одно — безвіддя,
Другеє — голоддя.
Третєє — бездоріжжя].

125 До Савур-могили приходжає,
На Савур-могилу голову склоняє,
Гірко сльозами ридає.
Ой то тож орли сизопері налітали
Та й на чорні кудрі наступали,

130 Із-під лоба очі виймали.
То той піший-пішениця,
Як би чужий-чужениця,
Промовить словами,
Обіллється гірко сльозами:

135 «Ой, гості ж мої немилі, нелюбі!
Ой до станьте, підождіте,
Поки буде душа козацька молодецька
З білим тілом розтрявати.
То тоді будете од жовтих костей тіло оббирати,

140 А з-під лоба очі виймати.
До то ж не чорна хмара наступала,
Як душа козацькая молодецькая
З білим тілом розтрявала.
Орли-сизоперці налітали,

145 Од жовтих костей тіло оббирали,
А із-під лоба очі виймали
І то ж олці-сірохманьціЗ великих степів набігали,
Од сустав кості одривали

150 Да по тернах, по байраках розношали.
Ей, до тож буйниї вітри повівали
Та комишами жовтні кості покривали.
Ей, то тож козака ні отець, ні мати оплакала,
Як сива зозуля прилітала

155 Да у головах сідала,
Да жалібно закувала:
«Ой, голово, голово, козацькая молодецькая!
Се ж ти ні допила, ні доїла,
Ані хороше не сходила;

160 Ай довелося валятися,
Звіру-птиці на поталу податися!»
То як стали два брати
У городи християнські прибувати,
Стали на церкви накладати

165 І землю турецьку клясти-заклинати:
Ой, земле, земле турецькая,
Віро бісурманськая,
Розлуко християнськая!
Розлучила брата із сестрою

170 І мужа з жоною,
Товариша із товаришем!
Бідному невільнику нікогда спокою немає!
Ой, земле, земле,
Ти справді ж проклятая!

175 Тільки турчину-кам’яничину
На сребро, на злото весьма багатая!»
Услиши, господи, в просьбах, у молитвах
Люду царському, народу християнському
І усім головам слухащим

180 На многі літа,
До конця віка!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан