Вартовий козак. Віньєтка: Середина козачого обозу: вози, прапор, литаври.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 1875 р



1 Ой з-під города з-під Озова
То ж не тумани уставали,
Не чорнії хмари набігали,
Не дрібнії дощі накрапали.

5 Як три братіки рідненьких,
Голубоньки сивенькі,
З-під города з-під Озова
З тяжкої неволі утікали:
Два брата кінних,

10 Третій брат менший, піша-пішаниця,
За кінними братами уганяє,
За стремена хватає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:

15 «Братіки рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Возміть мене хоч між коні,
До отця, до матушки
В землю християнськую надвезіте».
20 Старший брат зачуває,
До найменшого брата словами промовляє:
«Найменший братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
Раді б ми тебе між коні узяти —

25 Буде озовська орда доганяти,
Буде упень сікти-рубати,
Назад у Озов-город завертати,
Ніяк нам буде утікати».
Тоє промовляли,
30 Відтіля побігали.
Найменший брат, піша-пішаниця,
За старшими братами уганяє,
Коні за стремена хватає,
Сльозами обливає,
35 Словами промовляє:
«Братіки рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Не хочете мене між коні узяти,
Возьміть мене постріляйте-порубайте,

40 Птицю та дзвірю на поталу не подайте».
Старший брат зачуває,
До найменшого брата словами промовляє:
«Найменший братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!

45 Що це ти кажеш,
Наче ножем серце пробиваєш?
Будем ми до міюсів, до байраків добігати,
Будем терни рубати —
Тобі, найменшому брату, пішій-пішаниці, на признаку покидати,
50 Щоб ти знав, куди до роду в землю християнську
До отця, до матушки утікати».
Тоє промовляли,
Відтіля побігали,
До Савур-могили добігали,

55 На Савур-могилу ізбігали,
Свого найменшого брата, пішу-пішаницю, піджидали;
І ждали вони три дні і три ночі.
Найменший брат, піша-пішаниця,
До міюсів, до байраків добігає,

60 Терни у руки хватає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Сюди мої два братіки утікали,
Мабуть, їх озовська орда доганяла,

65 Мабуть, вона їх посікла-порубала.
Когда б я їх кості понаходив,
Поховав би, похоронив,
Птиці та дзвірю на поталу не подав»
До Савур-могили добігає,

70 На Савур-могилу ізбігає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Ей, побило мене у полі
Три недолі:
75 Перва доля — безхлібна,
Друга — безрідна,
Третя доля — буєн вітер повіває,
Мене, нещасного козака, із ніг валяє».
На Савур-могилу лягає,

80 Головку склоняе
І смерті бажає.
Орли-сизоперці налітали,
На кудрі наступали,
З лоба очі видирали.

85 Сиві зозуленьки налітали,
В головках сідали,
Як ріднії сестриці обкували.
Вовці-сірохванці набігали,
Його кості по міюсах, по байраках, по зелених комишах розношали.

90 Два брати кінних по шляху побігали.
Промовляє середульший брат до старшого:
«Старший братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
Нум ми свою прекрасну хвантину теряти,

95 Своєму брату на признаку давати,
Щоб він знав до отця, до матушки —
В землю християнськую куди утікати».
Старший брат зачуває,
До середульшого промовляє:

100 «Братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
Як бог дасть, будем до отця, до матушки прибувати,
Ні в чім нам буде між білу челядь піти погуляти».
Середульший брат на теє не потурає,
105 Свою прекрасну хватину теряє,
Своєму найменшому брату на признаку по шляху покидає.
Тоє промовляли,
Відтіля побігали.
Бігли вони не день, не два,

110 Не три й не чотири —
І тілько поле леніє,
Трава зеленіє.
До річки до Самарки добігали,
Між собою промовляли:

115 «Тут трави зелені,
Води холодні,
Нум ми свої козацькі молодецькі коні попасімо,
Свого найменшого брата, пішу-пішаницю, надождім».
Тоє промовляли,

120 Відтіля побігали.
Старший брат до середульшого словами промовляє:
«Середульший братіку рідненький,
Голубоньку сивенький!
Як бог дасть нам до отця, до матушки —

125 В землю християнську прибувати,
Як будеш ти отцю-матушці
По правді отвіт богу давати —
Буде твоя голова од пліч одлітати».
Дав їм господь у землю християнську

130 До роду прибувати ...
Отець і матушка за ворота виходжали,
Словами промовляли:
«Ой, сини ж мої, сини,
Два як ясні-гласні соколи!

135 Чи ви не в одній неволі бували,
Чи не одному пану слугували,
Чи не разом з тяжкої неволі утікали?»
Старший брат з коня не вставає,
Перед отцем-матупікою

140 Не по правді отвіт богу оддаває:
«Отець і матушка,
Ми не в одній неволі бували,
Не одному пану слугували,
Не разом з тяжкої неволі утікали».

145 Середульший брат з коня уставав,
Перед отцем-матушкою на коліна упадає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Отець і матушка,
150 Ми в одній неволі пробували
І одному пану слугували,
Разом ми з-під города, з-під Озова,
З тяжкої неволі утікали,
Тілько свого брата найменшого, пішу-пішаницю,

155 У чужій землі живеньким трошки покидали».
Отець і матушка
Старшого брата кляне-проклинає
І з очей зганяэг
Середульшого брата за гостя приймає.
160 Уже буде його слава
Поміж царями,
Поміж князями,
Поміж православними християнами.


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан