Писар військовий.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 19 липня 1886 р



1 У неділю рано-пораненько То ж не темні тумани вставали,
То ж три брати озовських
З турецької з бусурменської землі-неволі втікали.

5 То ж два брати кінних,
Третій, найменший, піхотинець, піхотою,
Ой тож він же за старшими братами вганяє,
На біле каміння,
На сире коріння,

10 Свої козацькі молодецькі ноги збиває.
Кров сліди заливає,
Пісок рани засипає,
Плаче-ридає,
До старших братів словами промовляє:

15 «Брати ж мої старші, рідненькі,
Соколи ясненькі!
Станьте, немного-небагацько обождіте,
Свої коні молодецькі попасіте,
Мене, брата меншого, піхотинця, на коні возьміте».

20. Старший брат рідненький,
Сокіл ясненький,
Зачуває —
Коня свойого вороного молодецького нагайкою поганяє,
Од брата меншого, пішого-піхотинця, утікає.

25 А той же середульший брат зачуває,
До старшого брата словами промовляє:
«Старший брате мій рідненький,
Соколе ясненький!
Станьмо ми на зеленім попасі, свої коні молодецькі попасімо,

30 Свого брата-піхотинця обождімо
Та на коні возьмімо».
Старший брат на теє не дбає,
До середульшого брата словами промовляє:
«Що ж ми будемо, брате середульший,

35 Меншого брата, пішого-піхотинця, обжидати,
Будуть за нами чужоземи уганяти,
Будуть нас шаблями сікти-рубати,
Будуть наше тіло молодецьке скрізь на поталу покидати».
Середульший брат плаче-ридає,

40 До старшого брата словами промовляє,
Од свойого дорогосинього каптана золоті китиці обриває,
Брату меншому, піхотинцю, на прикмету покидає.
Стали ж вони в ліси зелені в’їжджати,
Не стало китиць меншому брату, пішому-піхотинцю, покидати,

45 Став він зеленеє древо нахиляти,
Став вершки ламати,
Меншому брату, піхотинцю, на прикмету покидати.
Середульший брат плаче-ридає,
До старшого брата словами промовляє:

50 «Що ж ми будем до отця, до неньки приїжджати —
Яку ж ми будем отцю-неньці правду казати?»
Добігає брат менший, піхо'тинець, до Осавурі-могили,
Сів він на Осавур-могилі спочивати,
Став плакать гірко, ридати,

55. Стали до його сірії вовки набігати,
Сизопері орли налітати,
Стали йому на чорні кудрі наступати,
Стали йому карі очі з лоба витягати,
Стали вовки його білеє тіло терзати.

60 «Вовки сіриї,
Брати рідниї!
Недовго-небагацько обождіте,
Покуда глаза із образом скрепиться,
Душа з тілом розлучиться».

65 У неділю рано-пораненьку
То ж не рідні сестриці обплакали —
Сиві зозуленьки налітали,
Жалібненько кували,[вовки].

70 По чистому полі розносили
Стали ж вони [брати] до двору доїжджати,
Отець, мати, старші брати, сестри на воротях стрічати,
Стали їх під руки піднімати,
Стали до їх словами промовляти

75 І стали у свій дом зазивати,
Стали брата-піхотинця питати:
«Ви ж ув одній неволі пробували,
Із неволі утікали,
Хіба брата меншого у вічі не видали?»

80 «Як ми з неволі утікали,
Брата меншого в вічі не видали».
Годі про брата меншого речі розсуждати,
Начали пить-гуляти.
Стали на той дом буйнії вітри повівати,

85 Грозниї громи наступати,
Стали ті дома каменні розбивати,
Що не мали за брата меншого, піхотинця, правди казати.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан