Уманський сотник Іван Гонта. Віньєтка: Епізод взяття гайдамаками Умані, під проводом Железняка і Гонти.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 1904 р



1 Ой у святую неділеньку рано-пораненьку
То не сині тумани вставали, не дрібні дощі накрапали,
То три брата з турецької землі бусурменської
З тяжкої неволі,

5 3 города Азова втікали, ой ...
Ой утікали:
Два брата кінними, а третій брат, піші-піхотинець,
За кінними братами уганяє,
За стремена хватає, рече словами, про ...

10 Промовляє.
Гей, та рече-промовляє,
Братами рідними називає:
«Ой, брати ж мої рідненькі, як голуби сивенькі!
Станьте, мене хоч мало підождіть,

15 Ніж до себе на коні возміть,
А хоч мало верст підвезіть».
Ой то середущий брат добре дбає,
До старшого коня повертає,
Ласкаве слово промовляє:

20 «Брате мій рідненький,
Голубонько сивенький!
Станьмо, не мало підождемо,
Свого брата меншого, пішого-піхотинця, ніж до себе возьмемо
А хоч мало верст підвеземо».

25 Ой старший брат худо дбає,
Згорда слово промовляє:
«Чим будем ми брата меншого ожидати,
То буде за нами турецька бусурменська тяжка погоня ганяти,
Наше тіло сікти та рубати

30 Або в тяжку неволю за ...
Завертати».
Ой то менший брат, піші-піхотинець,
За кінними братами уганяє,
На сире коріння, на біле каміння ноги пробиває,

35 Кров сліди заливає,
Пісок рани засипає,
Братів своїх рідненьких до...
Доганяє.
«Ой, брати мої рідненькі,

40 Голубоньки сивенькі!
Чим маєте мене в чужій землі покидати,
То краще мені з плеч голову здійміть,
Тіло у сиру землю поховайте,
Птиці на потал не...
45 Не подайте».
Середущий брат добре дбає,
До старшого коня повертає,
Рече, словами промовляє
І сльозами проливає,

50 Брата старшого благає:
«Ой, брате мій рідненький,
Голубонько сивенький!
Чим маєш меншого у чужій землі покидати,
То краще нам усім трьом по...

55 Помирати».
Ой то старший брат худо дбає,
Згорда слово промовляє:
«Чим нам брата меншого у чужій землі ожидати,
То краще йому з плеч голову зняти

60 І тіло в сиру землю поховати,
І птиці на потал не ....
Не подати.
Ой як маємо ми на три часті хазяйство розділяти,
То краще будемо вдвох по ...

65 Поживати».
Ой середущий брат добре дбає,
Сльозами проливає
І до землі припадає:
«Як-то нам своєму брату меншому голову здіймати?

70 Моя рука не здійметься
І серце не восмілиться,
І меч мій не здійметься,
Щоб меншому братові голову здіймать,
То краще мені з ним вмісті по ...

75 Помирати».
Гей, то бігли не день і не два, й не три, і не чотири,
Стали до темних лісів добігати
І до великих байраків, став середущий словами промовляти,
Старшого брата прохати:

80 «Ой, брате мій рідненький,
Голубонько сивенький!
Тут води великі, трави зелені,
Станьмо ми, коні попасімо
І меншого брата, пішого-піхотинця,

85 Підождімо».
Гей, старший брат худо дбає,
Згорда слово промовляє:
«Щоб менший брат не діждав, щоб я його ожидав.
Чим маєм його ожидати,

90 То будем скорійш у свою землю втікати ой,
Ой, утікати».
Середущий брат добре дбає
Й верхове древо ламає,
Й меншому брату, пішому-піхотинцю,

95 На путь-дороги по ...
Покидає.
Ой з тернів віття ізриває
Та найменшому братові на прикмету покидає.

100 Не стало дерева ламати,
Так він на собі синій каптан обриває
І меншому брату,
Пішому-піхотинцю,
На прикмету по...’

105 Покидає.
Гей, стали до Савур-могили добігати,
Став середущий словами промовляти,
Старшого брата прохати:
«Станьмо ми, хоч тут коні попасімо

110 І брата меншого пі...
Підождімо».
Ой старший брат худо дбає,
Згорда слово промовляє:
«Чи маєм ми його ожидати,

115 То будем поскорійш уїжджати,
Батькові й матері неправду та й казати.
Ой то ми будемо казати:
Хоч одному цареві присягали,
Не одному панові слугували —

120 Ми меншого брата,
Пішого-пі хотинця,
За дев’ять літ не видали».
Ой то менший брат став до лісів добігати,
Верхове древо знаходжати

125 І дрібними сльозами про...
Проливати.
Гей, то словами промовляє,
Братів своїх споминає:
«Гей, мабуть, то турецька бусурменська тяжка погоня уганяла,

130 Що дерево поламала
Й з тернів віття позривала,
Братів моїх або посікла-порубала,
Або в тяжку неволю за...
Завертала».

135 Як став із-за ліса вибігати,
Став із одежі дорогі тряпки шукати,
До серця прижимати.
«Ой аж тепер моїх братів на світі та й немає.
Мабуть, мене в тернах на спочивку минала,

140 А моїх братів доганяла,
Що дорогії одежі на їх обривала, по дорогах розкидала».
Як став менший брат до Савур-могили добігати
І став на могилу ісходжати,
І на сонце поглядати.

145 «Гей, і сонце високо, і доли далеко,
Вітер повіває,
Мене, молодого козака, із білих ніг валяє.
Що перше — без хліба,
А вдруге — бездоріжжя,

150 А втретє — безвіддя,
А ще гірш того, що братів своїх не нагнавши,
Ой, мабуть, я сяду спочити,
Своїм біленьким ніжкам козацьким молодецьким дам оддихнути,
Бо вже мені в своїм краї повік там не бути».

155 Як став оддихати,
Стали гості дорогії,
Орли сизокрилі налітати,
Стали з-під лоба очі виймати,
Стали вовки-сіроманці набігати.

160 Як став словами промовляти:
«Ой, орли мої сизокрилі,
І ви, вовки-сіроманці, хоч мало підождіть,
Поки моя душа з тілом ро...
Ро злучиться».
165 Він став своїми очима на небо доглядати
І господа милосердного прохати:
«Прийми, боже, душу мою,
А ти, земле, кость мою,
А вам, вовки-сіроманці
170 І орли сизокрилі,
Тіло обібрати
І кость мою у сиру землю за...
Загрібати».
Гей, та не було у полі ні людини,
175 Ні близької сусідини,
Ніякої родини, ніякої дружини,
Щоб його кості зібрати
І у сиру землю поховати.
А тілько сиза зозуля літала,

180 Жалібненько обкувала
І батькові й матері знать давала,
То вже твого меншого сина та й немає.
А старші браття стали у дом свій приїжджати,
Став старший брат неправду виявляти:

185 «Ми одному цареві присягали,
Не в одному полку пробували,
Ми меншого брата, пішого-піхотинця,
За дев’ять літ не видали».
А середущий брат добре дбає,

190 Батькові й матері правду виявляє:
«Ми умісті пробували
І у плін попали—
В турецьку бусурменську каторгу;
Ми в городі Азові пробували,

195 З-під города Азова разом втікали,
Меншого брата в путь-дорозі покидали».
Гей, тепер став батько старшого сина з подвір’я зганяти,
А середущого за сина щитати:
«Ой бодай би ви, сини, світа й щастя не мали,

200 Як ви свого брата меншого
Із світа ізогнали.»



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан