Посполитий (селянин). Віньєтка: Зимовник козацьке

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 1929 р


1 Як із города Озова утікає полчок
I малий-невеличок,
Три братіки рідненькі,
Голубчики сивенькі,

5 Товариші вірненькі.
Два ж то брати — конная-конаниця,
А менший брат — пішая-пішаниця,
А поміж ними начебто чужая-чужаниця.
Старшії два брати їдуть-під’їжджають,

10 А менший брат біжить-підбігає,
Горько плаче-ридає,
Ще й стиха словами промовляє:
«Ай, братіки мої рідненькі
І голубчики сивенькі,

15 Товариші мої вірненькі!
Станьте же ви, конів попасіте,
Мене, меншого брата, ізождіте,
На коні з собою возьміте,
Хоч по полмилі підвезіте,

20 До отця-матері в землю християнськую увезіте».
Тогда вони йому отвічали:
«Що й самі' не уйдем
І тебе не увезем.
Станемо ми коней попасати,

25 Буде нас турецькая погоня на попасках здоганяти».
Тогда він біжить й підбігає,
Горько сльозами плаче-ридає
Да стиха словами промовляє:
«Або мене на коней з собою забирайте,

30 Або мені голову та й од плеч одрубайте,
Тілько туркам безбожним на поталу мене не кидайте».
Тоді старший брат невелике серце має
І з-під бока меч виймає,
Хоче меншому брату головку з. плеч зняти,

35 А середульший брат хоч трохи усердя має,
Та старшого брата рукою за меч хапає
Да стиха словами ще й промовляє:
«Ай, і меч твій не возьме,
І рука твоя не здійме,

40 Не слухай лукавих, не йди па сей путь,
Бо сонце потухне, зорі з небес упадуть,
Бо страху такого ще світ не чував,
Щоб брат брата безвинно мечем убивав.
Просю тебе, брате,

45 Не треба його вбивати,
Гріха страшного на душу брати.
А давай скоріше тікать-уривати,
Бо скоро турецьку погоню буде видати,
То буде ж вона оп’ять нас до Озову вертати».

50 Стали два брати кіньми од пішаниці тікати
Та не стали ж вони йому й «прощай» казати —
Так наче їх рожали не один отець-мати.
А менший брат біжить і підбігає,
Обох їх за стремена хватає

55 Та крізь сльози з жалем промовляє:
«Ай, братіки мої рідненькі,
Голубчики ж ви сивенькі,
Товариші мої вірненькі!
Нас трьох один отець і одна мати породили,

60 В одній колисці колихали, з одної миски кормили
Та в одній же ж нас і церкві христили,
Та й утрьох, брати мої, ми росли-виростали,
Та й однаково отця-матінку шанували,
Та й один одного по старшині почитали.

65 Та чи не разом же нас благословляли отець і мати,
Щоб утрьох, брати мої, ми ішли воювати
Та православну землю од турка-бусурмана рятувати?
А по всіх нас трьох ридав отець, плакала мати
І всім нам бог дав щастя з неволі тікати,

70 То слізьми матері і богом просю вас мене не покидати».
А брати не стали його слов вчувати
І не стали його горьким сльозам внімати,
Стали його рученьки ’д стремен одривати,
Стали брати свої коні поганяти,

75 Стали йому на мучениці ніженьки
Коні копитами наступати,
Стали його білі кості тріщати.
А менший брат на тяжкі болі не звертає
Та все надію на спасения, біднии, має,

80 Та все дума, що братів своїх упрохає.
Та й упав менший брат до землі сирої
У чужині чужій, між трави сухої,
Заквилив-заридав, як дитя малое:
«Ой ти, мати-земля, мої сльози почуй,

85 Мої болі зціли і напій-нагодуй,
Дай здоров’я мені і од турка рятуй».
Земля — наша мати, як сльози меншого вчувала,
Од турецької погоні його в кущі ховала
І в дорозі його од голодної смерті спасала.
90 А два старшії брати щосили тікали
Та безвинно матір-землю проклинали,
Що вони через неї в неволю попали.
Як земля тії слова од їх учувала,
Взяла трави і дерева на собі спопиляла,

05 Воду з криниць, з озер, річок поспускала,
Голодною смертю двох братів-грішників лякала.
Як теє брати-грішники увидали,
Коней своїх до нагай-землі повертали,
А в нагай-землі орді в руки попали.

100 А орда двох братів безбожних у неволю забрала
Та в далекий їх город Кафу погнала,
До турецьких галер кайданами скувала.
А менший їх братік темних ночей дожидав,
На зорі дивився, до землі припадав

105 Та все до городів православних поспішав.
Через дикі степи і колючі терни проходжав,
Об колючки тіло своє християнське д’ крові розривав,
Об гострий камінь свої ніжечки д’ кістки розбивав.
На святу покрову менший брат до свого города прибував,

110 Усім людям православним
Про своїх братів повідав,
Як він од їх рук чуть жив остав.
По синьому морю хвилі вигравають,
А по тих хвилях галери гойдають,

115 А в тих галерах невольники плачуть-ридають,
А одна галера в морі потопає,
А в тій галері два невольничка плачуть-ридають
Та все спасіння у бога випрошають,
їхню молитву господь не приймає,

120 їм гріха тяжкого не прощає
І на страшнім суді їх вічними муками покарає.


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан