Полковник реєстрових полків (по зображення на прапорах). Віньєтка: Отака на козацький обоз польських панцирних гусар.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Утеча трьох братів з Азова, з Турецької неволі
Запис 5 серпня 1946 р



1 Гей, не пили то пилили,
Не тумани вставали,
Як із землі турецької
Та з віри бусурменської,

5 Із города Азова,
З тяжкої неволі
Три братіки втікали.
Два кінні, третій — піші-пішаниця,
Поміж ними, як чужа-чужаниця;

10 Та за кінними братами біжить та підбігає,
На сиреє коріння,
На білеє каміння
Ніжки свої козацькі посікає,
Кров’ю сліди заливає,

15 До кінних братів добігає,
Коней за стремена хватає,
Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Ой, братіки мої рідні,

20 Голубоньки сиві,
Товариші мої сердешні!
Станьте ви, коней попасіте
Да мене, найменшого брата, пішого-пішаницю, підождіте,
Да з собою на коні візьміте,
25 Да до отця-матері підвезіте».
Да старший брат теє зачуває,
Да найменшому брату, пішому-пішаниці, словами промовляє:
«Ой, братіку наш рідний,
Голубоньку сивий!

30 Да ми ж тебе до отця-матері не звеземо,
А самі з турецької неволі не втечемо.
Як будемо ми тебе, пішого, піджидати,
То буде за нами турецька погоня вганяти,
Буде нас стріляти,

35 Рубати,
Або живими в неволю завертати.
А як жив ти будеш,
То в городи християнські
До отця-матері

40 Сам прибудеш».
Да піший-пішаниця сеє зачуває,
Словами промовляє:
«Ох, братіки мої рідні,
Голубоньки сиві!

45 Да коли ж не хочете ви мене з собою на коні взяти,
То спішно міч виймайте
Та мені голову з пліч знімайте,
Та в чистім полі поховайте,
Звіру-птиці на поталу не оддайте».

50 Да старший брат сеє став зачувати,
Да спішно міч виймати,
Да найменшому брату хотів голову з пліч знімати.
А середульший брат сеє зачуває,
Голою рукою за міч хватає

55 І словами промовляє:
«І міч твій не візьми,
І рука твоя не знімись!
Да нехай же твій міч на три часті розсиплеться,
Або ж душа наша гріху до віку вічного не скупиться».
60 Да поїхали вони тернами та байраками,
Та козацькими молодецькими признаками.
Середульший брат велике усердіє має:
В тернах віття зотинає
Та найменшому брату, пішому-пішаниці, на признаку покидає -

65 Да виїхали вони на поля моравські,
На степи самарські,
На чотири дороги розхідні.
Середульший брат велике усердіє має:
Червону китайку на собі пориває,

70 А найменшому брату, пішому-пішаниці, на признаку покидає-
Да доїхали вони до Савур-могили,
Да середульший брат старшому брату словами промовляє:
«Ой станьмо ми, брате,
Да своїх коней тут попасімо,
75 Да свого брата, пішого-пішаниці, підождімо,
Да з собою на коні візьмімо,
Да в городи християнські
До свого отця-матері підвезімо».
А найстарший брат сеє зачуває,
80 Середульшому брату словами промовляє:
«Да не будем ми свого брата, пішого-пішаницю, піджидати,
А нумо барзо до отця-матері поїжджати,
Да будемо ми напал землю паювати,
А третій брат нам не буде мішати».

85 А середульший брат сеє зачуває,
До старшого брата словами промовляє:
«Ох, брате мій рідний!
Да як будем ми до свого батька-матері приїжджати,
Да як будуть вони нас найменшого брата питати,

90 Дак яку ми їм будем правду казати?»
А самий старший брат
Середульшому словами промовляє:
«Да отакую ж ми будем батьку-матері правду казати:
Що не в одному місті ми в Туреччині бували,

95 Не один хліб-сіль уживали
Да й не разом же з тяжкої турецької неволі втікали,
Дак не знаєм один по однім,
Де хто й дівся».
Да й поїхали вони шляхами Моравськими,

100 Степами самарськими,
Доїхали вони до річки Волганки,
До кринички Салтанки.
Да самий старший брат до середульшого словами промовляє!
«Ох, станьмо, брате мій, тута,

105 Коней попасімо,
Да свого найменшого брата, пішого-піхотинця, підождімо,
Тут трава хороша
І вода погожа».
А середульший брат старшому брату словами промовляє:

110 «Ой, братіку мій рідний!
Да вже досі нашого брата,
Пішого-пішаниці, на світі немає,
Бо дев’ятий день,
Як він у вічі хліба не видає».

115 Да вони там коней пасти попускали,
А самі одпочити полягали,
А де взялись турки-яничари,
На їх набігали, їх постріляли

120 І коней їх побрали.
А найменший брат, піша-пішаниця,
Біжить та підбігає,
Та червону китайку знаходжає,
Та до свого щирого серденька прикладає,

125 Сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Ох, братіки мої рідні,
Голубоньки сиві,
Товариші мої сердешні!

130 Видно ж вас уже на світі немає,
Бо недаром червона китайка по дорозі має».
Да й дійшов же він до Савур-могили,
Да став же він на Савур-могилі одпочивати,
Да став словами промовляти:

135 «Ой, голова моя козацька,
Голова моя молодецька,
Да де ж ти проживала?
Із тяжкої турецької неволі утікала,
А тепер довелось тобі

140 На безвідді, на безхліб’ї
Пропадати».
Да стали до його птиці пернаті налітати
І в головах сідати.
Да став же він без міри пороху підсипати,

145 Да став своїм гостям гостинця посилати;
Да вже ногами не піде,
Руками не візьме,
Очами на небо не згляне...
А із низу, .

150 Із Дністра
Стиха вітер повіває,
Чорна хмара наступає,
Дрібен дощик накрапає,
А вже душа козацька

155 3 тілом козацьким молодецьким розстряває.
Да стали до його орли-чорнокрильці налітати,
На чорні кудрі наступати,
З лоба очі висмикати.
Да вмер козак-летяга на Савур-могилі,

160 А два братіки його рідні
Коло річки Волганки,
Коло кринички Салтанки.
Усі три вони померли,
А слава їх не вмерла

165 І повсюду православна,
І сотвори на вічну пам’ять.



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан