Міщанин. Віньєтка: Ярмарок.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Іван Коновченко, Вдовиченко
Запись 1814 р.


1 На славній Україні,
У славнім городі у Корсуні,
Кликне-покликне Филоненку,
Корсунський полковнику:

5 «Годі вам, панове-молодці, домувати,
Ідіте зі мною на Черкеню-долину гуляти,
Слави-рицарства козацькому війську доставати».
Отогді по городах не музики вигравали,
Єсаули військовії походжали,

10 Листи читали,
Козаків в похід викликали.
«А хто буде панотцевого,— промовляли,—
Неділішнього обіду дожидати,
Той буде Филоненка,
15 Корсунського полковника,
В шести милях доганяти».
У городі у Черкасі жила вдова старенька,
Мала собі сина Івася Вдовиченка Коновченка,
Вона теє перше його зачувала,

20 До господи найскоріше прибувала,
Усі коні із господи позсилала,
Все оружіє у комнату замикала,
К дому божому, до церкви, поспішала.
То Івась од сна прочинає,

25 По хаті поглядає,
Аж ні одної шаблі булатної,
Пищалі семип’ядної
На стіні немає.
У стані уходжає,

30 А на стані ні одного
Коня вороного.
Він неньку
Стареньку
Біля церкви доганяє,

35 Словами промовляє:
«Недобре ти, мати, згадала,
Що всі коні із господи посилала,
Все оружіє у комнату замикала.
А лучче б ти, мати, вробила,

40 До города Крилова од’їздила,
Сто злотих жиду-олондарю давала;
У наряді доброго коня купувала,
Мене, молодого, в поході знаряжала».
«Маєш ти чотири воли чабаниї,

45 Два коні отцевські воронні,
Можеш добре у Черкасі поживати,
Козаків на хліб, на сіль закликати».
«Що мні з того, що буду я добре поживати?
Будуть мене козаки за хліб, за сіль поважати,

50 Тілько будуть мене, мати,
На підпитку гречкосієм, домонтарем величати,
Коня мого приблудую називати.
Є вже мені не честь, не подоба по ріллям спотикати,
Жовтих чобіт каляти,

55 Дорогії сукна пилом набивати!
А хочеться мені, мати,
Піти під город Тягиню гуляти,
Слави-рицарства доставати».
То теє промовляв,
60 У неньки старенької благословення брав,
Із дому отцевського поспішав,
На Черкеню-долину з козаками прибував.
Не ясен сокіл на долині по табуру гуляє,
Не білая лебедь співає —
65 Полковник Филоненко походжає,
Словами промовляє:
«Которий-то, панове-молодці, козак дородний,
Ще й кінь під ним воздобний,
Піде зі мною на Черкеню-долину гуляти,

70 Слави-рицарства козацькому війську доставати?»
То Івась Коновченко теє зачував,
Наперед всіх благословенія прохав.
«Ти дитина, Івасю, молода,— полковник промовляв,—
Ні на полі, ні на морі не бувало,
75 Смерті біля себе не видало,
Як звичаї козацькі познаєш,
Лучче тогді погуляєш».
«Не всі старі птиці високо літають,
Не всі старі щуки карасів хватають,

80 Трапляється, батьку, що крича малеє
Ловить рибку краще, ніж стареє».
То Івась теє промовляв,
З полковником на долину виїжджав,
Дванадцять татар пред меч прийняв,

85 Шість на аркан зв’язав,
Филоненку гостинця подавав.
То полковник бесурменів принімае,
Івася Коновченка біля себе сажае,
Славу його вихваляє.

90 То Івась великую радість має,
Словами промовляє:
«Благослови мені, батьку, оковитої напиться,
Я не зарікаюсь з бесурменами ще лучче побиться».
«Не велю я тобі, сину, оковитої нашивати
95 Да іти з бесурменами на долину гуляти;
Коли ж вже ти хочеш її наливати,
То велю в моїм наметі лягти спочивати».
«Сей мені хміль не буде заважати,
А буде моєму серцю смілості додавати».

100 То не вихор по Черкені-долині гуляє,
Не сизий орел ястребів ганяє,—
Вдовиченко Коновченко на воронім копі роз’їжджає,
Мечем своїм, як блискавка, сіяє,
Трьох таТар-яничар з коней збиває;

105 Тогді шаблю булатну опускає,
Козакам рицарство своє вихваляє,
Безпечно по долині роз’їжджає,
Бесурменів на сміх піднімає.
То безбожні бесурмени теє зачували,

110 Напилого козака зараз познавали,
Більше йому поля гуляти попускали, .
Од табура козацького зараз одбивали,
Гнівом божим саранчою на козака налітали,
Шаблями, пістолями смертниє рани дарували,

115 Тілько коня козацького не піймали.
То добрий кінь до табура прибігає,
По куренях гуляє,
Острими копитами землю копає,
Смутно ржучи, козака свого викликає.
120 То Филоненко теє зачував,
Із намету свого виступав,
Словами промовляв:
«Оце ви, братці, недобре зробили,
Що напилого козака гуляти пустили,

125 Мов ви самі його з світа згубили.
Добре ви дбайте,
Оружіе заправляйте,
Бесурменів од тіла козацького одбивайте,
Бо вже недаром козацький кінь по табуру гуляє,

130 Мабуть, Івася Коновченка на світі немає».
То козаки теє зачували,
На долину найскоріше поспішали,
Бесурменів од тіла козацького одбивали,
Шаблями, наділками суходіл копали,

135 Шапками, приполами персть вибирали —
Івасю Коновченку могилу насипали.
В семип’ядні пищалі гримали,
У суремки жалібно вигравали,
Славу козацьку вихваляли.

140 Скоро після того стали козаки табур знімати,
У города християнські уступати.
То вдова старенька —
Мати Івася Коновченка —
Не у домі ся мала,

145 На базарі солодкий мед виставляла,
Сина свого Івася Коновченка виглядала.
Перва сотня наступає —
Вдова сина не видає;
Друга сотня вступа — сам хорунжий попереду іде,

150 Два козака козацького коня на поводах веде.
Вдова теє забачала,
Жалібниї слова промовляла,
Слави, смерті сина свого питала.
Всіх козаків на хліб, на сіль закликала,

155 Похорони й весілля Івасю одбувала;
Полковнику козацького коня дарувала,
Старшим шаблі, пищалі Івася роздавала.
Полягла козацька молодецька голова,
Як од вітру на степу трава!

160 Слава не вмре, не поляже,
Рицарство козацьке всякому розкає.




Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан