Гетьман Петро Конашевіч Сагайдачний. Віньєтка: Одна з перемог над турками під Хотином.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Іван Коновченко, Вдовиченко
Запись сентября 1845 р.



1 У городі Чеместрині там проживала вдова старенька,
Мала собі сина Івана Вдовиченка, Коновченка.
Із-за гори з-за крутої буйний вітер повіває,
Де Гнида-полковник козаків на охоту визиває:

5 «Збирайтеся з великої неволі невольники,
Збирайтеся, вори й розбойники, винники й броварники,
Трейті й майданники!»
Винники й броварники збирали,
Івася Вдовиченка підмовляли:

10 «Івась Удовиченко, дитя молодеє,
Чи то ж тобі за плугом жовті чоботи ламати,
Чи то ж тобі на сивиї воли гукати?
Ходімо з нами, козаками, на Черкес-долину гуляти».
Івась у полі плуг покидає,

15 Біжить до матки, благословеніє приймає.
Мати його розважає,
До сирої землі припадає:
«Івасю Вдовиченку, єдинчику, дитя молодеє!
Чи то ж у тебе нема за що пити-погуляти?

20 Чи то ж у тебе одежини немає?
Чи то ж тебе челядь за отамана не має?»
«Мати моя старенькая,
Голубонько сивенькая!
Хоча ж у мене є за що пити-погуляти,

25 Таки ж я не буду козацької слави знати.
Будуть мене козаки пічкуром дражнити, а мамієм звати».
Мати його до церкви виходжає, стайню замикає
І ключі забирає.
Мати його в церкві богу молиться

30 І не знає, що в її домі твориться.
Іван у хату убігає,
Валовим мотузком ружину припинає,
Пішком військо доганяє.
Мати його з церкви виходжає, до дому приходжає,

35 Гляне на стіну — немає ружини:
«Нема моєї рідної дитини!»
Як стояла, так зав’яла,
Давай плакати-ридати,
Свого сина Івася проклинати:

40 «Бодай же ти, сину Івасю, ні щастя,, ні долі не мав,.
Щоб ти на дорозі руку й ногу зламав,
Щоб ти на дорозі здоров’я збувся,
Щоб ти назад додому вернувся!
Щоб тобі на дорозі руки й ноги заболіли,

45 Щоб тебе старші голови не злюбили!
Щоб тебе на охоті перва куля не минула,
При нещасті ще й лиха година обгорнула!»
Плакала матка, а далі й перестала,-
До Лейби-рендаря знати дала:

50 «На ж тобі, Лейбо-рендаре, чотири воли половиї —
Дай мені коня вороного, пошлю ж я козака лейстрового
Чи не дожене мого сина молодого?»
Доганяє його козак у четвертій годині
Аж у восьмій милі:

55 «Івась Удовиченко, дитя молодеє!
Отеє тобі матка коня прислала,
Ще й мене на поміч тобі дала».
Він як стояв, так і зав’яв,
Давай плакати-ридати:

60 «Хоча мене матка дома проклинає,
Таки вона об мені дбає!»
Приїжджають козаки на Черкес-долину гуляти,
Стали ж вони намети напинати.
Івась біжить до полковника благословеніє приймати.

65 Його полковник розважає:
«Івасю Вдовиченку, дитя молодеє!
Пощо ти попереду в військо поспішаєш —
Ще ти козацької слави не знаєш?»
Він не став полковника прандовати,

70 Став на вороного коня сідати,
Меж татарами убігати.
Небагато погуляв — п’ять тисяч із коня зваляв,
А п’ятсот живих у полон заняв,
Небагато погуляв, тілько три години —

75 Не видно з татарського трупу ні берези, ні дубини.
Тогді полковник став радуваться і веселиться,
Біжить до козаків хвалиться:
«Ви, козаки-охотники, ви много на світі літ проживали,
Чом-то за Івася ні один не справляєтесь?

80 Татарська кров глибокі долини заливає,
Козацькі намети занімає».
Тогді полковник став гукати:
«Івасю Удовиченку, єдинчику, дитя молодеє!
Годі ж тобі без міри гуляти,
85 Безневинної татарської крові проливати».
Тое діялось в суботу, на заході сонця.
Івась у неділю раненько вставає,
По три оки штопної водки випиває.
Іще ж бо його святая неділя покарає!

90 Скілько було війська, як синього туману, як темної хмари —
Тілько осталось п’ять чоловіка:
Два татарина і два гарапина,
А п’ятий князь Бошах,
І той перед ним на колінцях упадає,

95 Пред ним шапку здіймає і його питає:
«Івасю Удовиченку, єдинчику, дитя молодеє!
Чи єсть у тебе отець-мати,
Що могли би такую лицерію дати?»
«А ще ж бо мені хуртовина не услужає,

100 Либонь, мене мати у дому проклинає».
А проклятий гарапин з-за плеча меч виймає,
Івасеві з плечей голову здіймає.
Не за великий час — за годину,
Покотилась Івасева головка в глибоку долину.

105 Скоро ж його головонька впала,
Зараз козацька знамена зав’яла.
Тогді полковник став плакати-ридати.
Там три дні й три ночі шукали,
Покуду Івасеву головку меж татарським трупом пізпал:

110 Там йому глибокий дол копали,
Чорну могилу високу висипали,
Зеленим дерном обклали,
Білим кил омом садили,
А до матки знати дали,

115 Ще й загадку загадали:
«Не плач, мати старенькая, не плач, мати, не журися,
Уже твій син Івась на Черкес-долині оженився:
Узяв собі жону сильно багатую —
У чорному оксамунці ходить,

120 Сукні маєть зелениї,
Білими підбойками підбиті,
А великі гроші має,
І ліку в їх не знає.
Гордая, пишная, панщини не робить,

125 Цареві-королеві голови не склонить».
Мати ж його стала радуваться і веселиться,
Біжить до Лейби-арендаря хвалиться.
Мати його п’є да гуляє,
А Гнида-полковник усміхає:
130 «Мати старенькая, голубко сивенькая!
Ти много на світі літ проживала,
Чом-то ти козацької загадки не вгадала?
Помер твій син Івась на Черкес-долині!
Там йому глибокий дол копали,

135 Чорну могилу високу висипали,
Зеленим дерном обклали,
Білим киломом садили.
Земля великі гроші мае,
Ліку в їх не знає,

140 Земля гордая, пишная, земля панщини не робить,
Цареві-королеві голови не склонить».
Давай мати плакати-ридати,
Полковника проклинати':
«Бодай же ти, полковнику, ні щастя, ні долі не мав,

145 Що ти ж мою рідну дитину на охоту підняв!»
«Ти сама, мати, винувата:
Ти свою дитину проклинала,
Ти ж казала:
„Щоб ти на дорозі здоров’я збувся,

150 Щоб ти назад додому вернувся,
Щоб тобі на дорозі руки й ноги заболіли,
Щоб тебе старші голови не злюбили!”
Ти ж казала: „Щоб тебе на охоті перва куля не минула,
Щоб тебе при нещасті ще й лиха година обгорнула!”

155 А твої-то рідниї сльози на сирій землі не впали,
Саму ж твою рідну дитину в чужій землі покарали».
Плакала ж його мати, далі й перестала,
Давай золоті платки купувати,
Козакам-охотникам дарувати,

160 Свого сина Івася споминати:
«Хотя ж мій син Івась кавалер помер,
Таки ж його слава не поляже,
Однині до віка,
На многія літа!»



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан