Тип запорожця. Віньєтка: Місце колишньої Чортомлицькій Січі, на річці Чортомлик, що впадає в Дніпро

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Іван Коновченко, Вдовиченко
Год записи неизвестен



1 В городі Чигирині
Там старенька бабка проживала
І в старенькій хатці,
Мала собі сина Івана Удовиченка Коновченка.

5 Ой на горі на крутій буйний вітер повіває,
Чорна хмара наступає, дрібен дощик накрапає,
Там полковник козаків на охоту визиває:
«Збирайтеся з неволі, невольники,
Гайдамаки, розбойники,

10 Збирайтеся, винники, броварники
І треті майданними!»

Броварники собирались
Та Івана Удовиченка підмовляли:
«Годі тобі, Івасю Удовиченку,

15 На сиві воли половиї гукати,
Червоні чобітоньки ламати.
Ходім з нами, з молодими козаками.
На черкес з молодими козаками,
На Черкес-долині гуляти,

20 Козацької слави дознавати».
Івась у полі плуга покидає,
Іде до матері, благословенія приймає:
«Мати ж моя старенькая,
Голубко сивенькая!

25 Позволь мені отцевського коня і святое плаття узяти,
Пойду я на Черкес-долині гуляти і козацької слави дознавати».
Мати його розважає, к сирій землі припадає:
«Сину мій, Івасю Вдовиченку,
І єдинчинку, дитя молодеє!

30 Чи в тебе ні за що пити-гуляти,
Чи тобі ні в чому походити,
Чи тебе челядь за отамана не має,
Що ти пойдеш на Черкес-долині гуляти
І козацької слави дознавати?»

35 Мати в церкву виходжає, стані замикає, ключі забирає.
Мати в церкві бога молить
Та не знає, що син Іван вдома творить.
Іван у хату вбігає,
Воловим шнурком до бока кудлину припинає

40 І пішком восько доганяє,
За півчаса, за півгодини
Догнав восько аж у восьмій милі.
Мати з церкви приходжає
І в хату входжає,

45 Глянула на стіну — немає ружини
І немає ж моєї рідної дитини.
Стала мати плакати-ридати,
Свого сина Йвася проклинати:
«Щоб же ти на дорозі руку, ногу зламав,

50 Щоб же ти на войну не став,
Щоб же ти на дорозі здоров’я збувся,
Щоб же ти назад вернувся,
Щоб же тебе куля перша не минула —
При нещастию лихая година обгорнула!»


55 Плакала мати, плакала
Да вже й перестала,
Дала до рандаря Лейби знати:
«На тобі, рандарю, штири воли половії —
Дай мені коня вороного

60 I пошлю я козака мистрового,
Чи не дожене мого сина Івася молодого».
Козак на вороного коня сідає,
Івася доганяє, Івася розважає:
«Івасю Вдовиченку і єдинчинку, дитя молодеє!

65 Оце ж тобі мати коня дала,
Ще й мене к тобі на помощ придала».
Івась як стояв, так зов’яв,
К сирой землі припав:
«Хоч мене ж мати лає-проклинає

70 Да таки ж вона об мені дбає».
Став до Черкес-долини приїжджати,
Стали козаки намети поставляти.
Побіг Іван до Гниди-полковника
Благословенія приймати:

75 «Гнидо-полковнику!
Позволь мені з черкесами погуляти,
Козацької слави дознавати».
Полковник його розважає,
К сирій землі припадає:

80 «Івасю Вдовиченку, єдинчинку, дитя молодеє!
Ще ж ти козацької слави не знаєш
Да вже хочеш з черкесами гуляти
І козацької слави дознавати».
Івась не став полковника прендувати [слухать],

85 Став на вороного коня сідати,
Став Івась між черкеси вбігати,
З черкесами гуляти.
Небагато погуляв —
І дев’ять тисяч із коней зваляв,

90 А вісімдесят у полон загнав.
А в неділю рано-пораненьку
Забігає Івась до шиночку новенького,
По три штохви оковитої водки випиває.
Таки ж його святая неділя покарала.

95 Став Івась між черкеси вбігати,
Став з черкесами гуляти.
Небагато погуляв — чотириста із коней зваляв,
А п’ятсот у полон заняв —
Осталось з п’ятисот п’ять чоловіка:

100 Два арапини, а два татарини,
А п’ятий король-баша.
I той перед ним на колінка впадає,
Перед ним шапку знімає,
Івана питає:

105 «Івасю Вдовиченку, єдинчинку, дитя молодеє!
Чи був у тебе отець да мати,
Що вони могли тобі таку лицерію дати?»
А проклятий син арапин
Із-за плечей гострий міч виймає

110 Да Івасю Вдовиченку головоньку з пліч ізнімає.
Не за великий час — за годину,
Покотилась Івасьова головонька в глибоку долину.
Текла з черкесів кров широко да далеко,
Покотилась Івасьова головонька у долину глибоку.

115 Став полковник плакати і ридати,
На своїх козаків гукати,
Щоб ішли Івасьової головоньки
Між татарським трупом шукати.
Козаки сорок день і сорок нощей шукали,

120 Поки Івасеву головоньку між татарським трупом познали.
Там йому глибокий гроб копали,
Дерном голівоньку обкладали,
Да ще до матері загадку загадали:
«Не плач, мати, не журися, уже твій син Іван оженився,

125 Узяв собі паняночку — в чистім полі вирияночку.
Вона силу великую сребра-злота має,
їх ліку не знає,
У чорному оксемиті ходить,
Царю-королю головки не склонить».

130 Гнида-полковник: «Мати ж наша старенькая,
Голубко сивенькая, ти ж більше на світі прожила
Да й цієї загадки не ’дгадала —
А вже твого сина Івана на світі немає».
Стала мати плакати-ридати,

135 Полковника проклинати:
«Проклятий же ти полковнику,
Ти мого сина Івана на охоту підманив».
Плакала мати, плакала да вже й перестала,
Давай платки купувати, козакам давати.
140 «Хоч мій син Івась помер, таки слава його не померла».




Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан