Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Корсунська битва

Варіант I

Ой, обозветься пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
„Гей, друзі-молодці,
Браття козаки Запорожці!
Добре дбайте, барзо гадайте.
Із Ляхами пиво варити зачинайте.
Лядський солод, — козацька вода;
Лядські дрова, — козацькі труда1*.
Ой, з того пива
Зробили козаки з Ляхами превеликеє диво.
Під городом Корсунем вони станом стали,
Під Стеблевом вони солод замочили;
Ще й пива не зварили,
А вже козаки Хмельницького з Ляхами барзо посварили.
За ту бражку
Счинили козаки з Ляхами велику драчку;
За той молот
Зробили козаки з Ляхами превеликий колот;
А за той незнать який квас
Неодного Ляха козак якби с....го сина, за чуба стряс.
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утікали;
А козаки на Ляхів нарікали:
„Ой, ви Ляхове,
Пеські синове’
Чом ви не дожидаєте.
Нашого пива не допиваєте?"
Тогді козаки Ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали,
Як барана звязали,
Та перед Хмельницького гетьмана примчали.
„Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе й лосі розум жіноцький?
Не вмів ти єси в Камянці Подільськім пробувати.
Печеного поросяти, курині з перцем та з шапраном уживати,
А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати
І житньої соломахи з тузлуком уплітати.
Хиба велю тебе до рук кримському хану дати.
Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилиниц [жовати]
Тогді Ляхи чогось догадались,
На Жидів нарікали:
„Гей, ви Жидове,
Поганські синове!
Нащо то ви великий бунт, тревоги зривали?
На милю по три корчми становили,
Великиї мита брали:
Від возового
По пів-золотого.
Від пішого — по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця —
Відбірали пшоно та яйця
А тепер ви тиї скарби збірайте
Та Хмельницького їднайте;
А то, як не будете Хмельницького їднати.
То не зарікайтесь за річку Вислу до Полонного прудко тікати.
Жидове чогось догадались,
На річку Случу тікали.
Которі тікали до річки Случі.
То погубили чоботи іі онучі;
А которі до Прута,
То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута.
На річці Случі
Обломили міст ідучи.
Затопили усі клсііноди
і псі лядські бубни.
Которі бігли до річки Росі,
То зосталися голі й босі.
Обізветься псрвий Жид, Гичик,
Тай хапається за бичик.
Обізветься другий Жид, Шльома:
„Ой, яж пак ие буду на сабас дома!"
Третій Жид о зоветься, Оврам:
„У мене не великий крам:
Шпильки, голки,
Креміння, люльки.
Так я свій крам
У коробочку склав.
Та козакам пятами накивав.
Обізветься четвертий Жид, Давидко:
„Ой брате Лейбо! ужеж пак із за гори козацькі корогви видко!“
Обізветься пятии Жид, Юдко:
„Нумо до Полонного утікати прудко!"
Тогді Жид Лейба біжить,
Аж живіт дріжить;
Як на школу погляне,
Ного серце жидівське зівяне:
„Ей, школож моя школо мурована!
Тепер тебе ні в пазуху взяти,
Ні в кешеню сховати.
Алеж доведеться Хмельницького козакам на с...ч, на балаки [покидати].
Отеє, панове молодці, над Полонним не чорна хмара вставала:
Не одна пані-Ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-Ляшка:
„Нема мого пана Яка!
Десь його звязали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана".
Озоветься друга пані-Ляшка:
„Нема мого пана Кардаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша".
Озоветься третя пані-Ляшка:
„Нема мого пана Якуба!
Десь узяли Хмельницького козаки
Та либонь повісили його десь на дубі.