Знаменита пані (полковниця), по сучасному портрету. Віньєтка: Подорож на прощу знатної особи в XVII в.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Хведір Безрідний
Варіант 1

Понад сагою дніпровою
Молодий козак обід обідає.
Ні думає, ні гадає,
Що на його молодого,
Ще й на чуру малого
Біда настигає.
То не верби луговиї зашуміли,
Як безбожні ушкали налетіли,
Хведора Безрідного,
Отамана курінного
Постреляли, порубали, —
Тільки чури не піймали.
То малий чура до козака прибуває,
Рани йому глибокії промиває,
То козак йому промовляє:
„Муро мій, чуро, вірний слуго!
Пійди ти степом понад Дніпром,
Послухай ти. муро:*
Чи то гуси кричять.
Чи лебеді ячять,
Чи упікали гудуть.
Чи може козаки Дніпром ідуть?
Коли гуси кричять, або лебеді ячать,' — то ти зжени;
Коли ушкали гудуть, — мене схорони;
Колиж козаки ідуть, — то обяви.
Нехай вони човни до берега привертають.
Мене, козака Хведора Безрідного, навіщають".
То чура малий по берегу пробігав.
Козаків забачав.
Шапкою махав,
Словами промовляв:
„Панове молодці! добре ви дбайте.
Човни привертайте.
До отамана курінного поспішайте"!
То козаки теє зачували,
До берега прибували,
Отамана навіщали.
Тогді козак чуру вихваляє,
Словами промовляє:
„Чуро мій, чуро, вірний слуго!
Коли ти будеш вірно пробувати,
Будуть тебе козаки поважати!"
То теє промовляв,
Опрошсннє зо всіми брав.
Милосердому Богу душу оддав.
Тогді козаки шаблями суходіл копали,
Шапками, приполами персть виймали,
Хведора Безрідного ховали,
В семипядні пищалі гремали,
У суремки жалібно вихваляли:
„То ще добре козацька голова знала,
Що без війська козацького не вмірала".

Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан