Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Повстання після Білоцерківського мира

Варіант I

Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький починив,
Шо з Ляхами, із мостивими панами у Білій Церкві замирив
Да велів Ляхам,
Мостивим панам.
По козаках, по мужиках, станцією стояти,
Да не велів великої станції вимишляти.
То щеж то Ляхи,
Мостивиї пани,
По козаках і по мужиках поставали,
Да великую станцію вимишляли,
Од їх ключі поодбірали,
Да стали над їх домами господарами.
Хозяїна на конюшню одсилає,
А сам з його жоною на подушках почиває;
То козак, альбо мужик, із конюшні прихождає,
У кватиру поглядає, —
Аж Лях, мостивий пан, іще з його жоною на подушках почиває.
То він один осьмак у кармані має.
Піде з тоски да з печалі у кабак, тай той прогуляє.
То Лях, мостивий пан, од сна уставає,
Вулицею йде.
Казав би, як свиня нескребена попереду ухом веде,
Іще слухає-прослухає,
Чи не судить його де козак, альбо мужик.
У кабак ухождає, —
То йому здається.
Що його козак медом шклянкою, або горілки чаркою витає. —
Аж його козак межи очі шклянкою шмагає.
Іще стиха словами промовляє:
„Ей, Ляхиж ви. Ляхи,
Мостивиї пани1
Хотяж ви од нас ключі поодбірали
І стали над нашими домами господарами, —
Хотяб ви на нашу кумпанію не нахождали1"
Тогдіж то стали козаки у раді, як малиї діти,
Од своїх рук листи писали,
До гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах приписували
„Пане гетьману Хмельницький,
Батьку Зінов наш Чигиринський
За що ти ва нас такий гнів положив
Нащо ти на нас такий ясир наслав?
Ужеж тепер ми ні в чому волі не імієм;
Ляхи, мостивиї пани, од нас ключі поодбірали,
І стали над нашими домами господарами".
Тогдіж то Хмельницький листи читає,
Стиха словами промовляє:
Ей, козаки, діти, друзі, небожата!
І (оголіте ви трохи, мало - нсбогато, —
Як од святої Покрови да до світлого трехдневного Воскрсіння
Як дасть Бог, що прийде весна красна, —
Буде наша вся голота рясна".
Тогдіж то пан Хмельницький добре дбав,
Козаків до схід сонця в поход випровожав.
І стиха словами промовляв:
„Ей, козаки, Літи, друзі.
Прошу я вас, добре дбайте.
На славну Україну прибувайте.
Ляхів, мостивих панів, у пень рубайте.
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри свосї християнської у поругу не давайте
Тогді Ляхи, мостивиї пани, догадливі бували.
Усі по лісах, по кущах повтікали;
То козак і лісом біжить,
А Лях за кушем і лежачи дріжить;
То козак Ляха за кущем знахождає,
Келепом3) межи очі наганяє,
І стиха словами промовляє:
„Ой, Ляхиж ви. Ляхи,
Мостивиї пани!
Годіж вам поза кущами валяться,
Пора до наших жінок на опочинок іти;
Уже наші жінки і подушки поперебивали.
І вас. Ляхів, мостивих пан»в, ожидали!
Тогді то Ляхи козаків рідними братами узивали:
„Ей, козаки, рідшії брати!
Колиб ви добре дбали,
Да нас за річку Вислу хоть у одних сорочках пускали
Оттогді то Ляхам Бог погодив:
На річці Вислі лід обломив;
Тогді козаки Ляхів рятували.
За патлі хватали,
Да ще далі під лід підпихали.
„Ей, Ляхиж ви. Ляхи,
Мостивиї пани!
Колись наші діди над сією річкою козакували,
Да в сій річці’) скарби поховали;
Як будете скврб находити,
То будемо з вами по-полам ділити,
Тогді будемо з вами за рідного брата жити.
Ступайте, тут валі дорога одна,
До самого дна,ц
Тогдіж то Хмельницький умер,
А слава його не вмірає.