Гетьман Петро Конашевіч Сагайдачний. Віньєтка: Одна з перемог над турками під Хотином.

Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Вдова Івана Сірко і Сірченки
Запис 1805 р.


1 Въ городЬ Мерефъ жила вдова,
Старенькая жена,
Сирчиха-Иваниха,
Она 7 летъ пробувала

5 Сирка Ивана въ очи не видала.
Только соби двохъ сыновъ мала ,
Первого сына Сирченка Петра,
Другова сына Сирченка Романа,
Она ихъ до зросту держала,

10 Ище отъ нихъ славы — памяти по смерти сподивала.
Якъ сталъ Сирченко Петро выростати,
Сталъ своей мати старенькой питати:
«Мати моя, старая жено,
Сколько я у тебъ пребуваю,

15 Отца своего, Сирка Ивана, въ очи не видаю:
Нехай бы я могъ знати,
Гдк своего отца, Сирка Ивана, шукати».
Вдова стара промовляла:
«Пошой твой отецъ до стародавняго Тору пробувати,
20 Тамъ сталъ онъ свою голову козацкую покладати».
То вже Сирченко Петръ тое зачуває,
Пилипа Мерефіянскаго съ собою подмовляе,
Голуба Волошина за джуру у себе мае.
Стали вони до стародавняго Тору приъжжати,

25 Атамана Торскаго, Яцка Лохвицкаго познавати;
Отамане Торскій, Яцко Лохвицкій, изъ куреня выхожае,
Словами промовляє,
Сирченка Петра познавав:
Сирченку Петре, чого ты сюда приъжжаешъ,

30 Десь ты своего отца, Ивана шукаешь?»
Сирченко Петро словами промовляє:
«Отамане Торскій, Яцко Лохвицкій,
Я 7 годъ пробуваю,
Отца своего, Сирка Ивана, въ очи не видаю».

То вже Сирченко Петро съ козаками опрощеніе принимав,
По трехъ зеленихъ байракивъ прибуває.
Козаки до Сирченка Петра словами промовляли.
«Сирченку Петре, не безпічно себе май.
Коней своихъ козацкихъ отъ себе не пускай).

40 А Сирченко Петро на тее не повіряє,
Под тернами байраки легае — спочиває,
Кони свои козацки далеко отъ себі пускає,
Только Голуба Волошина до коней посылае.
Турки тое забачали,

45 Изъ тернивъ, изъ байракивъ выбегали,
Голуба Волошина у полонъ до себе брали,
Ище словами промовляли:
«Голубе Волошине! Не хочемъ мы ны твоихъ коней вороныхъ,
Хочемъ мы добре знати,
50 Щобъ твого пана молодого изрубати».
Голубъ Волошинъ словами промовляє:
«Турки!
Коли можете вы мене отъ себе пускати,
Могу я самъ ему сплечъ головку сняты».
55 Турки того дознали,
Голуба Волошина отъ себе пускали.
Голубъ Волошинъ до Сирченка Петра прибуває,
Словами промовляє:
«Сирченку Петре, пане молодый,

60 На добраго коня сідай,
Межъ турками поспішай!»
Не успіль Сирченко Петре межъ турки-янычари вбігати,
Могъ ему Голубъ-Волошинъ сплечъ головку сняти.
Тогда турки Пилипа Мерефіянскаго округъ оступали,

65 Сплечъ головку козацьку снимали,
Козацьке тіло посікли-порубали.
Козаки стародавные тое забачали,
На добрые кони сідали,
Турокъ побіждали,

70 Козацьке тіло позбирали,
До стародавняго куреня привозили,
Суходолъ саблями копали,
Шапками-приполами землю носили
КОзацкое тіло схоронили»
Атаманъ Торскій, Яцко Лохвидкій, тое зачуває
До вдовы старенькой, Сирчихи-Иваиихи, въ городъ у МереФУ
письмо посылае-

Сирчиха-Иваниха писмо читає,
Словами промовляє,
Къ сырой землі крыжемъ упадаетъ,

80 «Что вже теперь на моей голові три печали пробував:
Первая печаль, что я 7 годъ пробувала,
Сирка Ивана въ очи не видала,
Другая печаль, что Сирченка Петра на світі живого немає,
Третяя печаль, что Сирченко Романъ умирає».


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан