Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Козак-Нетяга Феськов Ганжа Андибер

Варіант I

Ой, полем, полем Килиїмським,
Битим шляхом орднїнським.
Гей, гуляв. гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі
Та потеряв зпід себе три коні воронні.
На дванадцятий гол повертає, —
Козак-нетяга до города Черкас прибуває.
На козаку, бідному нетязі,
Три сіромязі,
Опанча рогозовая,
Поясина хмеловая.
На козаку, бідному нетязі, сапянці, —
Видні пяти і пальці.
Де ступить — босої ноги слід пише.
А ще на козаку, бідному нетязі, шапка-бирка —
З верху дірка,
Хутро голе, околиці Біг має;
Вона дощем покрита,
А вітром, на славу козацьку, підбита.
Іщеж то козак, бідний нетяга, до города Черкас прибуває,
Насті Горової, кабашниці степової, шукає-питас.
Скоро козак-нетяга Насті Горової, кабашниці степової допитався,
Зараз у світлицю вбрався.
Там пили три Ляхи,
Дуки срібляники:
Псрвиіі пив Гаврило Довгополенко Переяславський,
Другий пив Війтенко Ніженський,
Третій пив Золотаренко Чсрніговський.
От вони пили-підпивали,
З козака-нетяги насміхались.
На шинкарку покликали:
„Гей, шинкарко Горовая,
Насте молодая
Добре ти дбай,
Нам солодкі меди, оковиту-горілку ще підсипай,
Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай.
Бо десь він по винницях, по броварнях валявся,
Опалився, ошарпався, обідрався.
До нас прийшов добувати,
А в иншу коршму буде нести пропивати".
Годі ш.інкарка Горовая,
Настя, кабашниця степовая,
Козака-нетягу за чуб брала,
В потилицю з хати вибивала.
То козак-нетяга добре дбає,
Козацькими пятами опинас.
Ноти пявся,
Поки до порога добрався.
Козацькими пятами за поріг зачіпає,
А козацькими руками за одвірки хапас,
Під мисник голову козацьку-молодецьку ховає.
Тоді два Ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,
З його насміхали,
А третій, Гаврило Довгополснко Переяславський, був обашний
Із кармана людську денежку виймав,
Насті кабапліііі до рук добре оддавав,
А ще стиха словами промовляв:
Гей — каже —ти шинкарко молода, ти Насте кабашна!
Ти-каже—до сіх бідних козаків-нетяг хоч злая, дайобашна:
Колиб ти добре дбала.
Сю денежку до рук приймала,
До погреба одходила,
Хоч нороцовою пива уточила,
Сьому козаку, бідному нетязі, на похміллє живіт його козацький скріпила.
Тоді Настя Горовая,
Шинкарка степовая,
Сама в льох не ходила,
Да наймичку посилала:
„Гей, дівко-наймичко
Добре ти вчини,
Кінву-чвертівку в руки вхопи,
Та в льох убіжи.
Та вісім бочок мини,
А з девятої поганого пива наточи.
Як маєм ми його свиням виливати,
То будем ми його на таких нетяг роздавати*.
Тоді дівка наймичка у льох убігала
Та девять бочок минала
Та з десятої пяного чола-меду наточила.
Та в сві глицю вхождає,
Свій ніс геть од кінви одвертає,
Буцім то те пиво воняє.
Як подали козаку в руки ту кінву.
То він став біля печі
Тай почав підпивати пивце грече.
Взяв раз, покоштував,
У друге напився,
А в третє як узяв ту кінву за ухо,
То зробив у тій конівці сухо.
Як став козацьку хміль голову розбірати,
Став козак копійкою по мосту добре погрімати,
Стали в дуків-срібляників із стола чарки й пляшки скакати.
І стала шинкарська груба на десять штук скрізь по хаті літати.
Не стали тоді Ляхи, дуки-срібляники, за сажею світу Божого ви-
Тоді ті Ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали, їдати.
Словами промовляли:
„Десь сей козак-нетяга нігде не бував,
Добрих горілок не пивав,
Що його й погане пиво опянило!"
Як став козак-нетяга теє зачувати,
Став на Ляхів грізно гукати:
..Гей, ви Ляхове,
Празькі синове!
!к порогу посувайтесь,
Мені, козаку нетязі, на покуті місце попускайте.
Посувайтесь тісно,
Щоб було мені, козаку-нстязі, де на покуті із лаптями сісти!“
Тоді Ляхи, луки срібляники, добре дбали.
Дальше ік порогу посували,
Козак}-нетязі більше місця на покуті попускали.
Тоді козак -нетяга на покуті сідас,
Ізпід поли позлотистий недолимок1) випьмає,
Шинкарці молодій за цебер меду застановляє.
Толі ті Ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
„Гей, шинкарко Горовая,
Насте молодая,
Кабашнице степовая!
Нехай сей козак, бідний нетяга, не мається в тебе сеї заставщини викупляти.
Нам, дукам-срібляникам, нехай не зарікається воли поганяти,
А тобі, Насті кабашній, груб топити".
Оттоді то козак, бідний нетяга, як став сеї слова зачувати,
Так він став чересок виньмати,
Став шинкарці молодій, Насті кабашній, увесь стіл червінцями
Іустилати.
Тоді дуки-срібляники, як стали в його червінці зоглядати
Тоді стали його витати
Медом шклянкою
І горілки чаркою.
Тоді й шинкарка Горовая,
Настя молодая,
Істиха словами промовляє:
„Ей, козаче — каже — козаче!
Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?
Ходи зо мною до кімнати,
Сядем ми з тобою, поснідаєм,
Ли пообідаєм".
****************
Тогді то козак, бідний нетяга, по кабаку похождає,
Кватирку одчиняє,
На бистриї ріки поглядає,
Кличе, добре покликає:
.Ой ріки — каже — ви ріки низовиї,
Помошниці дніпровій!
Тепер або мене зодягайте.
Або до себе приньмайте!"
Оттоді один козак іде,
Шати дорогиї несе,
На його козацькі плечі надіє;
Другий козак іде,
Боти сапянові несе,
На його козацькі ноги надіє;
Третій козак іде,
Шличок козацький несе,
На його козацьку главу надіє.
Тоді дуки-срібляники стиха словами промовляли:
„Ей, не єсть же се, братці, козак, бідний нетяга,
А єсть се Фесько Ґанжа Андибер,
Гетьман запорозький!..."
„Присунься ти до нас — кажуть — ближче,
Поклонимось ми тобі нижче,
Будем радиться,*
Чи гаразд-добре на славній Україні проживати11.
Тоді стали його витати медом шклянкою
І горілки чаркою.
То він теє од дуків-срібляників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
„Ей, шати мої, шати! пийте-гуляйте:
Не мене шанують,
Бо вас поважають.
Як я вас на собі не мав.
То й чести од дуків-срібляників не знав".
Тоді то Фесько Ґанжа Андибер, гетьман запорозький
|стиха словами промовляє:
„Ей, козаки — каже — діти, друзі-молодці!
Прошу я вас. добре дбайте.
Сіх дуків-срібляників за ліб, наче волів, ізза стола вивождайте
Перед вікнами покладайте,
У три березини потягайте,
Щоб вони мене споминали,
Мене до віку памятали!“
Тілько Гаврила Довгополенка Переяславського за те улюбив,
Край себе садовив,
Що він йому за свою денежку пива купив.
Тогдіж то козаки, діти, друзі-молодці, добре дбали.
Сіх дуків-срібляників за ліб брали,
Ізза стола, наче волів, вивождали,
Перед вікнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:
..Ей, дуки, — кажуть — ви дуки!
За вами всі луги і луки —
Нігде нашому брату, козаку-нетязі, стати
І коня попасти