Тип запорожця. Віньєтка: Сцена з життя в Запоріжскій Січі: суд над злочинцем.

Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Козак-Нетяга Феськов Ганжа Андибер
Запис 1853 р.





1 Ой полем, полем килиїмським,
Битим шляхом ордиїнським,
Ей, гуляв, гуляв козак, бідний летяга, сім год і чотири
Да потеряв з-під себе три коні ворониї.

5 На козаку, бідному летязі,
Три серомязі,
Опанчина рогожовая,
Поясина хмельовая;
На козаку, бідному летязі, сап’янці —

10 Видні п’яти і пальці,
Де ступить — босої ноги слід пише;
А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка —
Зверху дірка,
Шовком шита,

15 Буйним вітром підбита,
А околиці давно немає.
Іще ж то козак, бідний летяга, до города Килиї прибуває
Та не питається, де б то стати
Коня попасти,

20 А питається, де корчма новая,
Шинкарка молодая,
Настя кабашна:
«Тая на нас, на бідних летяг, хоч зла, да й обашна».
Городом Килиєю іде,

25 Слухає-прислухається,
Чи не. радиться хто на славне Запорожже гуляти.
Аж тільки радяться-поражаються

Три дуки-сребраники
На кабак іти

30 Меду да оковитої горілки попивати.
Тоді-то козак добре дбав,
Попереду собі у кабаку кватеру займав,
Край груби сідає,
Плечі свої козацькі пригріває.

35 Тогді дуки-сребраники у кабак уходжали,
У стола сідали,
По цебру меду, оковитої горілки постановляли.
Первий дука-сребраника Гаврило Довгополенко Переяславський,
А другий Войтенко Ніженський,

40 Трейтій Золотаренко Черніговський.
Іще ж бідного козака-летяги не вітають
Ні медом шклянкою,
Ні горілки чаркою;
То козак, бідний летяга, на дуків-сребраників скоса поглядає;

45 То один дука-сребраника був обачний,—
Гаврило Довгополенко переяславський,—
Із кармана людську денежку виймав,
Насті кабашній до рук добре оддавав,
А ще стиха словами промовляв:

50 «Ей, —каже, —ти шинкарко молода, ти Насте кабашна!
Ти, —каже, —до сих бідних козаків-летяг, хоч злая,
да й обашна:
Коли б ти добре дбала,
Сю денежку до рук приймала,
До погреба одходила,
55 Хоч норцового пива уточила,
Сьому козаку, бідному летязі,
На похміллє живіт його козацький скріпила».
От тогді-то Настя кабашна денежку приймала,
До погреба одходила,

60 Меду да оковитої горілки вточила,
Козаку, бідному летязі, коновку в руки втеребила.
От тогді козак, бідний летяга, як узяв коновку за ухо,
Оглядиться — аж і в дні сухо.
От тогді-то козак, бідний летяга,

65 Як став у собі хміль козацький зачувати,
Став коновкою по мосту погримати,—
Стали в дуків-сребраників
Із стола чарки й шклянки літати.
От тогді ж то козак, бідний летяга,



70 Як став у собі більший хміль зачувати,
Став з-під опанчини рогожової,
З-під поясини хмельової,
Щирозлотний обушок виймати,
Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;

75 Стали дуки-сребраники
Один до одного стиха словами промовляти:
«Ей, шинкарко молода,
Настя кабашна!
Нехай сей козак, бідний летяга,

80 Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,
Нам, дукам-сребраникам,
Нехай не зарікається воли поганяти,
А тобі, Насті кабашній, груб топити!»
От тогді-то козак, бідний летяга,

85 Як став сії слова зачувати,
Так він став по кінець стола сідати,
Став чересок винімати,
Став шинкарці молодій,
Насті кабашній,

90 Увесь стіл червінцями устилати.
Тогді дуки-сребраники,
Як стали в його червінці зоглядати,
Тогді стали його вітати
Медом шклянкою
95 І горілки чаркою.
Тогді й шинкарка молода,
Настя кабашна,
Істиха словами промовляє:
«Ей, козаче,—каже, — козаче!

100 Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?
Ходи зо мною до кімнати,
Сядем ми з тобою поснідаєм
Чи пообідаєм».
Тогді-то козак, бідний летяга,

105 По кабаку походжає,
Кватиру одчиняє,
На бистриї ріки поглядає,
Кличе, добре покликає:
«Ой, ріки, —каже, —ви, ріки низовиї,

110 Помошпиці дніпровиї!
Або мені помочі дайте,
Або мене з собою візьміте!»

От тогді один козак іде,
Шати дороги! несе,

115 На його козацькі плечі надіє;
Другий козак іде,
Ббти сап’янові несе,
На його козацькі ноги надіє;
Трейтій козак іде,

120 Шличок козацький несе,
На його козацьку главу надіє.
Тогді дуки-сребраники
Стиха словами промовляли:
«Ей, не єсть же се, братці,

125 Козак, бідний летяга,
А єсть се Хвесько Кганжа Андибер,
Гетьман запорозький!
Присунься ти до нас, —кажуть, —ближче,
Поклонимось ми тобі нижче;

130 Будем радиться,
Чи гаразд-добре на славній Україні проживати».
Тогді стали його вітати
Медом шклянкою
І горілки чаркою.

135 То він теє од дуків-сребраників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
«Ей, шати мої, шати!
Пийте, гуляйте:

140 Не мене шанують,
А вас поважають.
Як я вас на собі не мав,
Ніхто мене й гетьманом не почитав».
Тогді-то Хвесько Кганжа Андибер,

145 Гетьман запорозький,
Стиха словами промовляв:
«Ей, козаки, —каже, —діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків-сребраників

150 За лоб, паче волів, із-за стола виводжайте,
Перед окнами покладайте,
У три березини потягайте!»
Тогді ж то козаки, діти, друзі-молодці,
Добре дбали —
155 Сих дуків-сребраників за лоб брали,

Із-за стола, паче волів, виводжали,
Перед окнами покладали,
У три березини потягали,
А ще стиха словами промовляли:

160 «Ей, дуки, —кажуть, —ви, дуки!
За вами всі луги і луки,—
Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати
Й коня попасти!»
Тогді-то Хвесько Кганжа Андибер,

165 Гетьман запорозький,
Хоча помер,
Дак слава його козацька не вмре, не поляже!
Теперешнього часу,
Господи, утверди й поддержи

170 Люду царського.
Народу християнського
На многая літа.


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан