Писар військовий.

Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Козак-Нетяга Феськов Ганжа Андибер
Запис 1855 р.



1 Що козак Хвесько Дендиберя гуля й погуляє
Сім год і чотири,
На дванадцятий год повертає,
Хвесько Дендиберя по городу Черкасах гуляє,

5 Ой шукає-питає
Шинкарки Насті Горової,
Кабашниці степової.
На Хвеську Дендибері три одежини: одна погана,
Другая подрана,
10 А трейтяя узловатая, хмеляная.
На козаку-нетязі постоли боброві —
Личанії, в’язові;
Онучі китайчанії —
Білі ряднянії;
15 Шапка-бирка,
А зверху дірка,
Хутро голе, околиці біс має,
Вона дощем покрита,
А вітром на славу козацьку підбита.

20 Як скоро Хвесько Дендиберя Насті Горової, кабашииці
степової, допитався

То зараз у світлицю убрався.
Там пили три ляхи, дуки-срібляники:
Що перший пив київський Войтенко,
Другий пив переяславський Судденко,

25 А трейтій пив Гаврило крилівський Довгополенко.
От вони пили-підпивали,
З Хвеська Дендибері насміхались,
На шинкарку покликали:
«Гей, шинкарко Горовая,

30 Настя молодая!
Добре ти дбай,
Нам солодкий мед, оковиту горілку ще підсипай,
Сього ж козака, пресучого сина, у потилицю з хати виганяй,
Бо десь він по винницях і броварнях валявся,

35 Опалився, ошарпався, обідрався,—
До нас прийшов добувати,
А в іншу корчму буде нести пропивати!»
Тоді шинкарка Горовая,
Настя, кабашниця степовая,

40 Козака-нетягу за чуб брала,
В потилицю з хати вибивала.
То Хвесько Дендиберя добре дбає,
Козацькими п’ятами опинає.
Поти п’явся,

45 Поки до порога добрався:
Козацькими п’ятами за поріг зачіпає,
А козацькими руками за одвірки хапає,
Під мисник голову козацьку молодецьку ховає.
Тоді два ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,

50 3 нього насміхали,
А трейтій, Гаврило крилівський Довгополенко,
словами промовляє:
«Гей, Настя Горовая,
Шинкарко молодая,
Кабашнице степовая!

55 Не велю я тобі сього козака з хати виганяти,
Хоч я свій осьмак на пиво викидаю,
А ти його з хати не вибивай!»
Тоді шинкарка Горовая,
Настя молодая,

60 Сама в льох не ходила
Та наймичку посилала:
«Гей, дівко-наймичко!

Добре ти вчини,
Кінву-чвертівку в руки вхопи

65 Та в льох убіжи,
Та вісім бочок мини,
А в дев’ятій поганого пива наточи:
Як маєм ми його свиням виливати,
То будем ми його на таких нетяг роздавати».

70 Тоді дівка-наймичка у льох убігала,
Та дев’ять бочок минала,
Та в десятій п’яного чола-меду наточила.
Та в світлицю входжае,
Свій ніс геть від кінви відвертає,

75 Буцім-то те пиво воняе.
Як подала козаку в руки ту кінву,
То він став біля печі
Та й почав підпивати пивце грече.
Взяв раз — покоштував, вдруге — напився,

80 А втрейтє як узяв ту кінву за ухо,
То зробив у тій кінівці сухо.
Як став козацьку хміль голову розбирати,
То давай козак от-ту кінву об поміст добре гримати.
І стала шинкарська груба на десять штук скрізь по хаті літати,

85 Не стали тоді ляхи, дуки-срібляники, за сажею світу божого видати.
Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
«Десь сей козак-нетяга нігде не бував,
Добрих горілок не пивав,
90 Що його й погане пиво оп’янило».
Як став Хвесько Дендиберя теє зачувати,
Став на ляхів грізно гукати:
«Гей, ви, ляхове,
Вразькі синове!
95 Добре ви дбайте,
І к порогу посувайтесь,
Мені, козаку-нетязі, на покутті місце попускайте!
Посувайтеся тісно,
Щоб було МЄНІ’ козаку-нетязі, де на покутті з лаптями сісти».

100 Тоді ляхи, дуки-срібляники, добре дбали
Дальше к порогу посували,
Козаку-нетязі на покутті більше місця попускали.

Тоді козак-нетяга, Хвесько Дендиберя, на покуття сідає,
Із-під поли позолотистий недолимок виймає,

105 По столу три рази затинає,
Козацьку пісню співає:
«Ой, ріко козацькая, тепер мене або зодягай,
Або до себе приймай!»
Тоді де не взялись три джури малих-невеликих:

110 Що первий джура йде,
Шати дороги! несе;
Другий джура йде,
Жовті сап’янці йому несе,
А третій джура йде,

115 Широкі, що й слід замітають, червоні шаровари несе
І оксамитну шапку йому на голову несе.
Вони йому приношали
Й до його промовляли:
«Гей, Хвесько Дендибере, батьку козацький, славний лицарю!

120 Годі тобі тута пустувати,
Час-пора йти на Вкраїну батькувати!»
Тоді Хвесько Дендиберя полатану, подрану, узлувату одежу скидає,
Пару жупанів надіває,
Постоли боброві, личані в’язові зіймає,

125 Жовті сап’янці обуває:
І на своїх джур покликає:
«Гей, джури ви мої, малі-невеликі!
Добре ви дбайте,
Сих ляхів, дуків-срібляників, поодинцю з хати виводжайте,

130 Та перед оболоні їх покладайте,
Хорошенько в три берези по дупах затинайте,
Щоб вони мене зпоминали,
Мене до віку пам’ятували».
Тілько Гаврила крилівського Довгополенка за те улюбив,

135 Край себе садовив,
Що він йому за свій осьмак пива купив.
Тоді ті ляхи, дуки-срібляники, теє зачували,
Добре дбали,
З шинку утікали,

140 А опісля до його приходжали,
Соболевими шубами його дарували
Й словами до його промовляли:
«Гей, Хвесько Дендиберя, коли б ми тебе були знали,
Сиділи б були — тебе не займали!»


145 Тоді Хвесько Дендиберя на шинкарку покликає:
«Гей, шинкарко Горовая,
Настя молодая,
Кабашниця степовая!
Гей, кадуки б тобі в матку!

150 Тепер мені цебер меду, а другий горілки насипай.
Велю тобі їх на скам’ї становити,
А я як не могу тобі заплатити,
То стану до тебе на три годи груби топити».
Шинкарка Горовая,

155 Настя молодая,
Кабашниця степовая,
Теє зачуває,
Цебер меду, другий горілки насипає,
На скам’ї постановляє,

160 До його словами промовляє:
«Гей, Хвесько Дендиберя, гетьман запорозький, черкаський,
Товаришу наський!
Якби я тебе була знала,
То я б тебе з хати в потилицю не вибивала.

165 А тепер, коли хоч іще в мене довше погуляти,
Я тобі могу іще в маслі каплунів зготувати».
Як погуляв Хвесько Дендиберя там ще чотири неділі,
То отам його усі биті таляри засіли.


Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан