Зіновій Богдан Хмельницький, (по гравюрі Hondius. Haga, Bafavus, 1651 г.). Віньєтка: Козачий загін у поході.

Думи пізнішого складу про Хмельниччину, реалістичні і насмішливі.

Козацьке життя
Запис, ймовірно, 1855 р.



1 Не один козак сам собі шкоду шкодив,
Що від молодої жінки у військо ходив.
Його жінка кляла-проклинала:
«Бодай тебе, козаче-сіромахо, побило в чистому полі


5 Три недолі:
Перша недоля - щоб під тобою добрии кінь пристав;
Друга недоля — щоб ти козаків не догнав;
Третя недоля — щоб тебе козаки не злюбили
І в курінь не пустили!»

10 А козак добре дбає,
На жінку не потурає,
Жінці віри не діймає,
Коневі частенько зеленого сіна підкладає,
Жовтого вівса підсипає,

15 Холодною криничною водою коня напуває,
У поход виступає.
Господь йому дав,
Що під ним добрий кінь не пристав,
Він козаків доганяв;

20 Що його козаки злюбили,
До себе в курінь пустили,
Ще й отаманом настановили.
Тоді козак у війську пробуває,
Свою новину козакам оповідає:

25 «Слухайте, панове-молодці,
Як-то жіноцька клятьба дурно йде,
Так, як мимо сухе дерево вітер гуде;
Жіноцькі сльози — дурні, як вода тече».
Жінка в корчмі пила та гуляла,
30 Та домівки не знала,
Мов її хата к нечистій матері пусткою завоняла.
Скоро стала козака з походу сподіватись,
Стала до домівки приходжати,
Стала в печі розтопляти,

35 Стала той борщ кислий,
Оскомистий, чортзнаколишній
Із-під лави виставляти,
Стала до печі приставляти,
От тим борщем хотіла козака привітати.

40 Скоро став козак з походу прибувати,
Став до нових воріт, до ламаних, доїжджати;
Він з коня не вставає,
Келепом нові-ламані ворота відчиняє,
Козацьким голосом гукає.

45 Скоро стала козачка козацький голос зачувати,
о вона не стала против нього дверми виходжати,
Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати.

Тогді козак добре дбає,
Хорошенько її келеном по плечах привітає,

50 Карбачем по спині затинає.
Тогді козачка у хату вбігала,
Буцім нехотя той борщ поліном штиркнула,
Ну його к нечистій матері! У піч обертала,
Новий борщ унов варити зачинала;

55 До скрині тягла,
Не простого — лляного полотна тридцять локтів узяла,
До шинкарки тягла,
Три кварти не простої горілки — оковити узяла,
З медом та з перцем розогрівала,

60 От тим козака частувала та вітала.
Отто вийшла козачка на другий день за ворота,
Аж сидить жінок превеликая рота,—
А сказано — жінки, як сороки:
Одна на одну зглядали

65 Та й козачку осуджали,
Та й козачці не казали.
Одна таки старушка не втерпіла
І козачці сказала:
«Гей, козачко, козачко!
70 Десь твій козак нерано з походу прибував,
Що попід очима добрі гостинці подавав».
То козачка добре дбала,
По-свойому козака покривала:
«Чи ви ж то, жіночки-голубочки, не знаєте,

75 Що мій козак нерано з походу прибував,
Заставив мене в печі потопити,
Вечеряти варити.
А я пішла по дрова,
Та не втрапила по дрова,

80 А втрапила по лучину,
Попідбивала собі очі на ключину.
Роблю ж я таки те ремество — синило,
Так воно мені добре взнаки далося:
Як я його мішала, так воно мені за очі взялося».

85 А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає,
Корчму сохваляє:
«Гей, корчмо, корчмо-княгине!
Чом-то в тобі козацького добра багато гине?
І сама єси неошатно ходиш,

90 І нас, козаків-нетяг, під случай без свиток водиш!»


Знати, знати козацьку хату,
Скрізь десяту:
Вона соломою не покрита,
Приспою не осипана,

95 Коло двора нечиста-ма й кола,
На дровітні дров ні поліна.
Сидить в ній козацька жінка — околіла.
Знати, знати козацьку жінку,
Що всю зиму боса ходить,

100 Горшком воду носить,
Полоником діти напуває!



Література:

Українські народні думи Том перший корпусу. Державне Видавництво України,1927р.
Українські народні думи. Видавництво "ПРОСВІТА" Львів 1920, Філярет Колесса
Українські народні думи. 1972р., Б.П.Кірдан