Думи старшого складу про боротьбу з Турками і Татарами, "невольницькі" й навчаючі

Хведір Безрідний

Запис 1814 р

1 Понад сагою
Дніпровою
Молодий козак обід обідає,
Не думає, не гадає,

5 Що на його молодого,
Ще й на чуру малого,
Біда настигає.
То не верби луговії зашуміли,
Як безбожні ушкали налетіли,

10 Федора безродного,
Отамана курінного,
Постріляли, порубали,
Тілько чури не піймали.
То малий чура до козака прибуває,

15 Рани йому глибокії промиває.
То козак йому промовляє:
«Чуро мій, чуро!
Вірний слуго,
Піди ти степом

20 Понад Дніпром,
Послухай ти, чуро, чи то гуси кричать,
Чи лебеді ячать,
Чи ушкали гудуть,
Чи, може, козаки Дніпром ідуть?

25 Коли гуси кричать
Або лебеді ячать,
То ти зжени.
Коли ушкали гудуть —
Мене схорони.

30 Коли ж козаки йдуть,
То об’яви: нехай вони човни до берега привертають,
Мене, козака Федора безродного, навіщають».
То чура малий по берегу пробігав,
Козаків забачав,

35 Шапкою махав,
Словами промовляв:
«Панове-молодці, добре ви дбайте,
Човни привертайте,

До отамана курінного поспішайте».

40 То козаки теє зачували,
До берега привертали,
Отамана навіщали.
Тогді козак чуру вихваляє,
Словами промовляє:

45 «Чуро мій, чуро,
Вірний слуго,
Коли ти будеш вірно пробувати,
Будуть тебе козаки поважати».
То теє промовляв,

50 Опрощення зо всіми брав,
Милосердному богу душу оддав.
Тогді козаки шаблями суходіл копали,
Шапками, приполами персть виймали,
Федора безродного ховали,

55 В семип’ядні пищалі гримали,
У суремки жалобно вигваляли!
То ще добре козацька голова знала,
Що без війська козацького не вмирала!